Як вижити в окупації і під час евакуації: жінки, які знайшли прихисток на Уманщині, розповіли

Вже пів року триває російсько-українська війна. Понад 12 мільйонів цивільних українців були вимушені покинути свої домівки і шукати прихистку в країні та за її межами. Майже 8 тисяч внутрішніх переселенців зареєструвалися в Умані, близько 20 тисяч людей знайшли прихисток в селах Уманського району.

Евакуація з тимчасово окупованих територій і лінії зіткнення ─ надзвичайно небезпечна і багатоскладова операція, яку кожна людина повинна спланувати і здійснити самостійно, рятуючи власне життя і життя своїх дітей, батьків, рідних.

Про те, чому навчилися українські жінки під час життя в окупації та здійснюючи евакуацію, вони розповіли читачам сайту УманьNews.City.

Ми навчилися цінувати свою державу

Валерія Ларіонова з родиною евакуювалися з селища Борова, що в Ізюмському районі Харківської області нині живе в Родниківці на Уманщині.

Чому нас навчила війна та окупація?

• В першу чергу, обстріли навчили берегти себе та своїх рідних.
• Згодом ми навчилися контролювати свої емоції, мати спокій, не панікувати.
• Бути сильнішими і продовжувати жити за ради майбутнього своїх дітей.
• Цінити те ─ що в нас було до війни.
• Бути обережними, допомагати іншим, підтримувати.
• Звісно, життя продовжується, тому ми запасаємося продуктами харчування, робимо закрутки.
• Кожного ранку дякувати нашим захисникам, вони ─ наші герої!
• Ми ─ українці і ми навчилися цінувати свою державу! Все буде Україна!

Читайте також: В руках — хрест і молитовник: родина з Борової подолала пів України і знайшла прихисток на Уманщині

Ми все виправимо і вилікуємо: Перемогою, піснями, рідним домом і друзями, які залишилися

Наталя Добрянська з донькою евакуювалася з півдня Херсонської області до рідні на Миколаївщину. Там довелося більше місяця жити в окупації. Виїхали. Зараз дівчата живуть в Німеччині.

Особисто мене місяць окупації в Миколаївській області навчив:

• жити без світла та газу,
• економно використовувати продукти харчування,
• цінувати те, що маєш,
• бути уважною,
• прислухатися до звуків вдень та вночі,
• розробляти шляхи евакуації з хати у підвал ( декілька варіантів),
• швидко рухатися у темряві (з моїм зором - 4.5),
• терпіти, коли хочеться до туалету і забути про їжу і пиття на добу,
• скидати дитину з ліжка під стінку і накривати собою при першому вибусі.

Зараз все згадую і дивуюся. Обставини загострили всі почуття, навички і інтуїцію. І що б не сталося – все виправимо, вилікуємо. Потім. Перемогою, рідною хатою, друзями, які залишилися, піснями. Все буде добре! Все буде Україна!

Підтримувати та допомагати один одному

Ліда Колоскова з родиною евакуювалася до Умані з Харкова. Вона пережила евакуацію двічі. Другий раз тікала від обстрілів з маленькою донечкою.

Я була в окупації у 2014 році, евакуювалась двічі ─ тоді з Донеччини і от тепер, у 2022 з Харкова. Прихід війни означав для мене:

• Постійно максимально заряджені телефони, павербанки, планшети (бо іноді світла могло не бути дуже довго).
• Мати запас води питної та для інших потреб.
• Продукти купувати всі ті, що є в магазині. У 2014 році нам дуже допомогло домогосподарство: закрутки, яйця, город. У 2022 ми жили в Харкові, тому ми могли тільки бігати в магазини і шукати що є.
• Купити ліки для себе та дитини: знеболююче, проти грипу та застуди, жарознижувальні, заспокійливі без седативного ефекту, для дитини обов‘язково мати ацетон─тест, регідративні засоби.
• Мати готівку, бо дуже часто в магазинах не працювали термінали.
• Як було б не шкода речі ─ не намагатись вивезти всю квартиру та не триматись за них, бо краще жити в спокою, ніж під обстрілами, але з речами.
• Намагатись менше читати новини, бо це дуже впливає на психіку.
• Якщо можливо ─ читати книги, дивитись добрі фільми, спілкуватись з родиною та просити вислухати, якщо є потреба.
• Не соромитись, якщо потрібна допомога психолога. Така ситуація в країні дуже похитнула моральний стан, здоров‘я нам ніхто не поверне.

І головне: частіше дзвонити та писати родині, друзям, запитувати у людей похилого віку що їм потрібно купити. Підтримувати та допомагати один одному.

Читайте також: Кототерапія: уманський кіт заспокоює дівчинку з Харкова

У мене тепер багато заборон для самої себе

Анна Омельченко з родиною евакуювалася до Умані з Маріуполя. На двох машинах вони змогли вивезти 4 покоління своєї родини.

• Обов'язково мати запаси всього, що довго не псується.
• У мене свій пунктик: я не можу собі дозволити спати роздягненою. Одяг має бути обов'язково. Нехай це піжама, чи домашнє платтячко.
• Я повинна знати де саме знаходяться діти, якщо вони ідуть з дому.
• Не залишаю самих дітей вдома.
• Не роблю ніякі закрутки, бо може сьогодні ми тут, а завтра ні.
• Немає відчуття безпеки.
• Не обзаводжусь зайвими речами(предметами побуту, прикрасами інтер'єру, хоча дуже хочеться).
• Думаю, що влізе в машину, а що ні ( повертаючись до попереднього пункту).

Якщо я порадію чомусь потім почуваю провину: скрізь війна, а я тішуся якійсь єрунді. Багато тепер заборон стосовно самої себе.

Читайте також: Жити і творити в Умані: як «людина моря» Анна Омельченко з Маріуполя почала все спочатку

Кожна з наших героїнь достойно пройшла крізь страшні випробування. Вони не тільки вберегли себе і рідних, але й почали допомагати іншим, створювати красиві речі, волонтерити. Інтуїтивно, але кожна з них знайшла правильний шлях виходу зі стресу: саме людяність — найкращі ліки проти стресу й паніки.

Читайте також: Як боротися зі стресом під час війни

Психологиня Леся Ковальчук, серед порад, які допоможуть легше перенести евакуацію назвала саме турботу про інших та співпереживання. Вони, на думку фахівчині, допоможуть відволіктися від нав’язливих думок, здобути нову якість життя.

Озирніться навколо й знайдіть людей, що потребують вашої підтримки. Усе добро неодмінно повернеться до вас найближчим часом!