Кірі 2,5 роки. Вона харків’янка, а нині разом з родиною живе в Умані. Вони переселенці. Адаптуватися після життя в зоні бойових дій дитині допомагає уманський Мурчик. Кіт лащиться, «співає» і знімає дитині стрес.
Дівчинка знає, що коли великий «бах» — треба ховатися в коридорчику і вона знову не буде гуляти надворі. Було і таке, що вона 2 тижні не виходила на вулицю. Зате в Умані дівчинка гуляє щодня і багато. Коли гуде сирена мама забирає Кіру в дім, але то не дуже страшно, бо «баху» нема. І ще не страшно, бо в Умані є Мурчик.
Кіт дістався родині разом з квартирою, яку уманські друзі надали в користування харків’янам. Домовилися, що оплачують лише комунальні послуги за показниками лічильника. І це велике везіння, вважають гості, адже в Умані сьогодні винайняти квартиру доволі складно і оренда стартує від 3 тис.грн. в місяць за 1 кімнату.
Мелітополь ─ Харків ─ Умань
Бабуся Оля і дідусь Андрій приїхали до Кіри в гості за 2 дні до війни.
— Просто їхали з Мелітополя в Харків на пару днів до дітей і онучки, — згадує Ольга. — Речей не взяли ніяких — 2 штанів, 2 футболки. Вранці 24-го прокинулися від вибухів. Кірина мама Ліда сказала: «Це війна». Бо вона вже втікала в 2014 році з Донецька.
Їхнє Салтівське шосе потрапило в зону обстрілу росіянами з перших годин агресії. Але, чомусь, сподівалися, що цей жах не надовго. Думали перечекати. Та з кожним днем ставало все страшніше і важче. В черзі за хлібом чи ліками можна було простояти 4-5 годин. Все більше часу дитина проводила в коридорі на тапчанчику — в підвал вирішили не ходити, залишалися вдома за принципом «за другою стіною».
А ще не знали куди їхати. Рідня залишилася в Мелітополі, але там окупована територія. За кордон теж вирішили не їхати. В Умань запросили друзі, які запропонували своє житло, а самі на цей час перейшли жити до бабусі.
Тому коли знайшли автобусний рейс до Умані, де були всім місця — поїхали в Умань. Вагалися, бо шкода залишати своє житло, але «бах» був все ближче і тривав все довше. Вже не було впевненості, що той хто вийшов з будинку обов’язково повернеться. Вихід за хлібом, водою чи винести сміття міг стати останнім.
Умань ─ маленьке місто з великим серцем
— Про Умань можемо сказати тільки хороше, каже Ольга. — Маленьке, компактне, зручне і красиве містечко з хорошими і чуйними людьми.
Скоро місяць, як Кіра з родиною живе в Умані. Її першим другом став Мурчик і вони вже знайшли всі дитячі майданчики навколо нового дому. Дорослих радує зручна близькість офіційних установ і пунктів гуманітарної допомоги, доброзичливість містян і співробітників управління праці та волонтерських центрів.
Місто живе у хорошому ритмі, все працює, рухається, робиться. Війна відчувається, безперечно. Про неї не дасть забути сирена тривоги, люди у військовій формі і велика кількість біженців, з якими родина спілкується в центрах гуманітарної допомоги і в офіційних установах.
Всі хочуть додому
І хоча у кожного переселенця є своя особиста історія, особиста трагедія, всіх об’єднує бажання скоріше повернутися додому. Навіть тих, у кого вже фізично немає дому. Кірин дім цілий. Мама інколи телефонує сусідам і знає, що в Харкові робиться.
В Харків поки що повертатися не можна. Мурчик ще попрацює дитячим реабілітологом.
Поки що повертатися не можна. Тому Мурчикові доведеться ще попрацювати терапевтом-реабілітологом для маленької Кіри, якій довелося чути і бачити війну.
