Мешканка Маріуполя Анна Омельченко створює власноруч вишукані декоративні вироби в техніці декупаж. Коли почалося повномасштабне вторгнення росіян, її родина, просидівши три тижні в підвалі, змогла виїхати на підконтрольну українську територію. Нині вони вирішили залитися жити в Умані. Анна знову почала створювати свої вироби ─ декоративні кухонні дошки з незвичайним декоруванням.
Анна Омельченко: Ми ж люди моря. Це наше місце сили. Зараз живемо спогадами про море і чекаємо визволення Маріуполя. Фото: Анна Омельченко
Рятуючи себе від стресу почала створювати красиві речі
Анна розповідає, що хист до малювання у неї і в її доньок Марії та Софії є від народження. Але у відношенні до себе жінка ніколи не надавала цьому особливої уваги. Все життя працювала в торгівлі. Але коли у 2014 році потрапила під російський обстріл мікрорайону Східний в Маріуполі, в неї почалися панічні атаки і розлади. Роботу довелося залишити. Щоб не нудьгувати, взялася шити дитячі іграшки з фетру, виходило цікаво ─ на радість дітям і їхнім знайомим дітям. Але одного разу прочитала статтю про декупаж і буквально «загорілася» цією технікою.
Роботи в техніці декупаж не втрачають своєї актуальності Фото: Анна Омельченко
Анна пригадує, що їй ця техніка і вироби надзвичайно сподобалися. Вона купила багато інструментів і матеріалів (часом зайвих), передивилася безліч відкритих і платних майстер-класів. Почала створювати власні вироби.
Спочатку був простий декупаж серветками, потім почала вдосконалювати матеріали і техніку, врешті навчилася «вживляти» зображення в дерев’яну дошку за допомогою лаку і декорувати дерево в техніці «випалювання».
У кожної дошки є свій узор і свій характер. Фото: Анна Омельченко
Так, крок за кроком, опанувала одну, другу, третю техніки. Їй подобається створювати красиві вироби, вона слідкує за модними трендами, завжди додає якусь авторську родзинку у виріб. На красиві вироби знайшлися і покупці.
Перші 17 дощок купив батько, пригадує Анна. На 8 березня зробили подарунок колегам по роботі. А потім з’явилися і «чужі» покупці, тобто сторонні люди, яким сподобалися вироби Анни. Так жінка і знайшла себе: створювала красиві речі в своє задоволення і продавала, кому вони подобалися.
Така дошка служить і прикрасою на кухні і має ужиткову функцію. Фото: Анна Омельченко
Все йшло до того, що почала міркувати над створенням власної майстерні, тому що щіточками, дошками і фарбами був заставлений увесь дім.
Але від усього її «врятували» рашисти.
Снаряд на кухні і три тижні в підвалі
Коли почалася війна, була надія що це не на довго. Три тижні родина ховалася у підвалі, як і тисячі маріупольців.
Могли б, «пересидіти» обстріли на дачі біля моря, але це б значило залишитися в окупації. Такий варіант був неприйнятним для родини.
16 березня, почувши про «зелений коридор» для цивільних вирішили їхати. Чотири покоління Анниної родини вмістилися в дві машини. «Коридору» не було. Окупанти стріляли і палили машини просто в евакуаційних колонах. Обстрілювали, навіть коли люди вже виїхали з окупованої території.
Багато часу плакати від радості і обіймати наших військових не було, пригадує Анна. Мали їхати швидко-швидко, тому що окупанти стріляли вслід. Трохи передихнули в Запоріжжі ─ відмилися, відіспалися, наїлися і поїхали далі. Їхали просто «подалі». Дорогою знайшли контакт знайомих знайомих, які запропонували перепочити в Умані. Трохи пожили «в приймах», роздивилися і вирішили залишатися тут.
За своїм будинком у Маріуполі слідкують по відео в групах вулиці. Дім стоїть, але стіну і дах пробило снарядом. Снаряд лежав посеред кухні.
Зараз знайшли людей, які залишилися в Маріуполі геть без житла. Впустили їх в свій дім. Ті тепер ремонтують дах і стіну, адже треба готуватися до зими.
В Маріуполі лишилося багато рідні і знайомих. За них постійно тривожно.
Умань припала до душі
Анна з родиною приїхали в Умань 20 березня. За цей час встигли зрозуміти, що будуть залишатися жити тут, «аж поки над Маріуполем не замайорить український прапор».
Перші декілька тижнів були схожі на «день бабака», пригадує Анна. Насправді у переселенців життєве коло дуже вузьке. Та й настрою щось робити не було ніякого. Але потім у неї знову з’явилося непереборне бажання творити. Знову закупила мінімальний набір матеріалів і інструментів, тому що взяти зі своєї майстерні нічого не змогла, і потихеньку знову почала працювати над своїми дощечками.
Кожна робота унікальна , тому що є авторський стиль і задум.Фото: Анна Омельченко
Анна пригадує, що їй було якось соромно творити красиві речі, адже навколо війна і трагедія, але їй для того, щоб привести себе до тями треба було «зайняти руки і голову». Тому й почала з нуля створювати нову домашню міні-майстерню. Родина її підтримала, адже всі знають що так мама набирається спокою і впевненості в собі.
Доньки допомагають мамі, адже обидві теж гарно малюють. Марія в Маріуполі навчалася на дизайнера інтер’єру, а Софія просто опановує всі художні техніки. Тому підібрати колір, змішувати фарби Анні допомагає Марія, а ідеями ділиться Софія.
У кожної дощечки свій характер
Зараз Анна знову поринула у створення своїх декоративних дошок, шукає нові секрети і вдосконалює власну майстерність. Її дуже надихнули перші покупці, які вже в Умані придбали її роботи.
Коли людям подобається і вони залишають хороші відгуки ─ це надихає і окрилює.Фото: Анна Омельченко
Декілька робіт маріупольської уманської майстрині вже поїхали у Польщу «на подарунок». Анна переконана, що новим власникам вони сподобаються. Бо це реально речі дуже хорошої якості і хорошого сучасного дизайну.
Зараз Анна практикує нову техніку – обпалювання деревини. Це лише соснові породи. Вони обпалюються до чорного вугілля а потім спеціальними щітками вичісуються до структурного узору на деревині. Це дуже гарно. Переважно це блюда для подачі страв, на ньому не ріжуть. Але це дуже красиві роботи, вони живі.Фото: Анна Омельченко
Люди моря в Умані
Ми ж люди моря, каже Анна, до моря завжди йшли і коли добре і коли погано. Це наше місце сили. Зараз живемо спогадами про море і чекаємо визволення Маріуполя. Поки над нашим містом і нашим морем не замайорить український прапор ми туди не повернемося.
А зараз дякуємо Умані що прийняла нас. Марія буде вступати до УДПУ, Софія теж навчатиметься в школі. Анна буде й далі створювати свої вишукані дерев’яні вироби. Родина поступово починає жити в новому місці і приймає його для себе. Адже найголовніше, що це Україна.
Кому цікаво ознайомитися з роботами маріупольської уманчанки Анни Омельченко можна зайти на її сторінку в фейсбук
