Міський гуманітарний центр на базі гімназії в Умані працює майже чотири місяці. Щодня сюди приходять українці, яким через війну довелось залишити свої міста і домівки, щоб отримати допомогу. Минулого тижня УманьNews.City провів пів дня в центрі, ми поспілкувались із працівниками і волонтерами, які тут працюють та внутрішньо переміщеними людьми, які приходять сюди по допомогу.
День у міському гуманітарному центрі в міській гімназії розпочинається о 8:00. Координаторка центру Людмила Гекалюк розповідає, що прийом людей розпочинають із невеличкої афірмації.
— Гуманітарний центр працює з 8:00 до 17:00, але людей обслуговуємо з 9:00 до 16:00 — на початку і в кінці дня даємо собі запас часу, щоб поприбирати, поскладати, посортувати, — говорить про розпорядок дня у центрі пані Людмила.
Сьогодні в міському гуманітарному центрі працюють за кількома напрямками: допомога внутрішньо переміщеним особам та військовим.
— Коли створили координаційний центр з надання гуманітарної допомоги, з того часу я працюю тут і координую роботу гуманітарного центру в міській гімназії. Вже з 2 березня в наш центр привозили допомогу підприємці і її потрібно було обліковувати. І спочатку цю допомогу ми віддавали на наші військові частини, потім на Тероборону, потім запустили роботу пунктів обігріву, де харчували людей, і ми щодня туди давали продукти, — пригадує координаторка міського гуманітарного центру. — Поступово в місті почали з’являтися переселенці — спочатку це були ті, хто лише ночували тут в гімназії. І ми працювали цілодобово і без вихідних. І згодом все більше переключились на внутрішньо переміщених осіб, бо їх ставало все більше й більше. Постійно співпрацюємо з військовими. Найчастіше збираємо для них медицину, засоби гігієни і готові продукти тривалого зберігання — консерви, енергетичні батончики, горішки і таке інше.
Цього дня під дверима центру черга, а у тамбурі працівники роздають готові гарячі обіди і бутерброди переселенцям. В той же час у спортивній залі, усі, хто мають бажання, можуть подивитися одяг чи інші речі. Для цього потрібно зареєструватися у холі і йти до зали.
Освітянка Наталія Макрушина в Центрі працює з початку травня. Говорить, що тут всі роблять все. Коли ми розмовляємо, вона працює на реєстрації ВПО, які заходять поглянути на речі.
— У нас немає такого, щоб робили лише щось одне — робимо все, що потрібно: сидимо на реєстрації; фасуємо продукти; допомагаємо роздавати гарячі страви; продуктові набори; якщо приводять міжнародні продуктові набори, то роздаємо їх на вулиці; частково займаємося бухгалтерією — перераховуємо все, що було на видачі; працюємо в залі — видаємо засоби особистої гігієни, дитяче харчування, підгузки, одяг та взуття допомагаємо обирати людям, — каже Наталія Макрушина. — Сьогодні я і колеги приймали хліб і гарячі страви, заповнювали акти на видачу, для військових пакували речі, нам також привезли 700 сендвічів і 1400 яєць. Дівчата реєструють людей, які йдуть вибирати собі речі взуття, отримують продукти. Ми тут сьогодні із різних закладів освіти. Тут ніхто не рахує години, працюємо скільки потрібно.
В гуманітарному центрі одразу зробили зонування на відділи: дитячий, жіночий, чоловічий, постіль, взуття, іграшки, дитяче харчування, гігієна тощо.
Юлія із мамою роздивляються речі у залі:
— Сьогодні дивлюсь літні речі для себе, дитини і мами. Ще ми взяли гарячі обіди. З Харкова виїхали 6 березня, були в Маньківці, а в Умані з 20 березня. Про те, що є такий гуманітарний центр в Умані дізнались через інтернет. Тут отримували продукти, брали речі.
— Зараз багато допомагають освітяни, а на початку це дійсно були волонтери, з яких багато було із числа переселенців. Вони говорили, що це допомагає відволіктись, переключитись. День закінчуємо прибиранням, — говорить Людмила Гекалюк, координаторка міського гуманітарного центру.
Одна із волонтерок, кого ми зустріли в центрі — це Інга. Вони з сином із Києва, а в Умані із середини березня. Інга говорить, що поки залишатимуться у нашому місті, в Києві усі заклади, куди ходив син, зачинені, усі гуртки не працюють і живуть вони на 9 поверсі 9-типоверхової панельки. А в Умані мешкають у приватному будинку, поряд діти і сину є з ким погуляти. В міському гуманітарному центрі Інга сортує, складає, пакує медикаменти.
— 13 березня ми приїхала в Умань, я дізналась, де є якісь центри і 14 ми з подругою прийшли сюди допомагати. Ми розуміли, що роботи у нас на той час не було, а сидіти вдома і сходити з розуму не хотілось. Тому прийшли сюди і нас поставили на медицину, тож ми перекваліфікувались з інженерів у фармацевти. Зате були при ділі і корисні. В гуманітарному центрі я в основному сортую, пакую, складаю. Те що ми робимо потрібно, — говорить Інга і намагається підібрати слова, щоб продовжити фразу.
— Але дуже часто люди вважають, що ми їм це повинні, — додає подруга Інги Оксана.
Волонтерки Оксана та Інга
Оксана з Добропілля на Донеччині, каже, що хочеться додому. В Гуманітарному центрі вона спілкується з людьми, також сортує і видає вибрані людьми речі, пакує. Говорить, що дефіцитним для багатьох людей є постільна білизна, подушки, пледи.
— Так, у багатьох хамське ставлення, хитрих багато. Спочатку на це не звертала увагу, бо сама була в стресі і хотіла допомогти, і не дивилась на те, що люди з однієї сім’ї приходять окремо і записуються окремо на різні довідки і беруть одне й те ж, — підтримує Інга.
— Сьогодні ми роздаємо нові іграшки і відриваємо у них етикетки, щоб їх не продавали. І підійшла жіночка, яка щотижня приходить і бере м’яку іграшку, і говорила, щоб не відкривали етикетку. То напевно відносять у комісійні магазини. От як так можна? — обурюється Оксана. — З часом з’являється розчарування.
Координаторка міського гуманітарного центру Людмила Гекалюк ізНаталією Макрушиною
— Ми в Центрі обліковуємо допомогу, яку видаємо людям, щоб не було прикрих випадків, щоб не розчаровуватися в людях. У відділі нових речей ми відрізаємо етикетки, щоб речі не йшли на продаж, і видаємо їх невеликими кількостями, — говорить Людмила Гукалюк.
Із Діною Василівною спілкуємось біля відділу побутової хімії. Вона працівниця ДНЗ №31 і в центрі з травня.
— Зараз в центр допомагати ходять працівники нашого 31 і ще 2-го садочка. Я була скрізь — на видачі продуктів, оформленні документів, на реєстрації, підгузки видавали, а зараз на побутовій хімії. Приходять люди і ми видаємо те, що їм потрібно, те що є у нас в наявності. Люди просять побутову хімію — миюче, шампуні. Сьогодні прокладки були. Люди різні є, більшість — ввічливі, — говорить Діна Василівна.
Відділ побутової хімії
У залу, де за відділами розділені викладені одяг і взуття, дитячі речі, побутова хімія та інше ми заходимо кілька разів. Одразу біля входу у відділі для немовлят чоловік — це Анатолій Васильович із Запоріжжя, розповідає, що вони з родиною місяць в Умані і зазначає, що в Умані дуже дороге житло — що до повномасштабної війни коштувало дві-три тисячі, тепер — вісім-десять за місяць. З ним ми говоримо біля куточка для немовлят.
— Загалом дуже задоволені робою центру. Дуже добре. У нас є внучок, йому чотири місяці, то беремо харчування для нього, різні іграшки. Його тут навіть полюбили. Йому вчора робили прививку, то він трошки захандрив, тому залишився дома. Також речі пропонують. В Умані добре, але дуже дороге житло, — говорить Анатолій Васильович.
Дитячий відділ
Також цього дня до гуманітарного центру приїхали донори. Вони з’явились без попередження — просто зайшли до холу і попросили відкрити ворота, щоб вивантажити допомогу. Вони привезли небагато допомоги — це молоко, сік та паштет, проте обіцяють регулярну співпрацю в майбутньому.
Кілька тижнів тому один із них — американець Девід вже був у центрі і познайомився з координаторкою Людмилою, тому вирішив повернутися з допомогою. Він розповідає, раніше був всюди, де були кризи: Афганістан. Індонезія тощо. Говорить, що наразі криза в Україні майже співмірна з тією, що була в Індонезії у 2004 році після цунамі. За шкалою кризи від 1 до 10 Україна зараз десь на 9 рівні.
— В Україні я вже 4 місяці, щоб допомогти з гуманітарною кризою. Цю допомогу, частину якої ми привезли в центр, нам передали донори з Європи, і саме організація, з якою ми зараз працюємо, вирішує, куди направити гуманітарну допомогу. Так як ми знали вже адміністратора центру Людмилу, вирішили передати їм, щоб вибудовувати стосунки, — говорить Девід. — В Україні дуже багато людей потребують допомоги, ми були в Харкові, Краматорську, Запоріжжі. Україна до війни була на високому рівні розвитку і я впевнений, що після війни все ще більше розвиватиметься. Вірю, що українці з допомогою світу зможуть подолати кризу, яка є наразі.
Курт теж із США, він голова організації «T for UA», говорить, що офіси організації є по всій Європі, а в Умані у них є склад.
— «T for UA» входить у склад великої організації «Team for Humanity». Ми напряму займаємось доставкою гуманітарної допомоги по всьому світу туди, де є гуманітарна криза. А я займаюсь логістикою по Україні, ми доставляємо гуманітарку від Заходу в Україну і вже з Умані скрізь, куди треба. Останні 4 місяці ми доставили гуманітарну допомогу по усіх областях України, у нас є партнери — менші українські організації, які допомагають нам розвозити її з більших міст у навколишні села, — розповідає Курт. — Зараз ми зосереджені на південному і східному напрямках. Умань вибрали через розміщення — вона в центрі України. А сьогодні приїхали у гуманітарний центр, бо наш партнер кілька тижнів тому знайшов його і познайомився з Людмилою. Ми саме такі центри і шукаємо, де зможемо співпрацювати і допомогти вам допомогти іншим.
— В переважній більшості донори приходять самі. Був волонтер з Англії, який приїздив до нас 9 разів і привозив гуманітарку автобусом. Він говорив, що обрав Умань, бо зручно логістично і що ми надамо допомогу за запитом туди, де вона потрібна, а також у нас все чітко обліковано — що і від кого отримали, кому і куди видали. Уманці приносять допомогу — продукти харчування, канцелярію для діток, засоби гігієни, одяг. Люди відгукуються і ми їм вдячні, — розповідає про допомогу від закордонних донорів і від звичайних містян Людмила Гекалюк. — Донори зараз дають набори, куди входять продукти харчування, побутова хімія, бо на початку ми самі формували набори, розпитуючи скільки людей в родині, чи є діти, якого віку. Зараз найбільший наплив людей, коли видають готові страви — сніданки і вечері, фактично це комплексний обід.
Коли спілкуємось із координаторкою міського гуманітарного центру Людмилою Гекалюк, вона згадує багато історій людей, від яких на очі набігають сльози — вона не згадує їх спеціально. Ці історії і гарні, і прикрі, вони відображають наше сьогодення.
— Якось до нас прийшла жіночка в спортивному костюмі, вона шукала собі одяг. І коли їй сказали: «Та можете зайти приміряти, що ви вибрали», вона відповіла: «Я не можу, у мене немає нижньої білизни, бо я вибігла з дому в піжамі», — через сльози розповідає історії людей пані Людмила. — Є люди, які без нічого. І в такі моменти розумієш, що це дійсно треба, попри те, що є люди завжди усім незадоволені. Дуже прикро, коли приходить розуміння, що отриману тут допомогу люди можуть десь збувати, адже відмовити в допомозі не можемо. Були випадки, коли одна жінка в суботу отримала великий набір для гігієни на родину, а в середу прийшла знову до відділу гігієни. Коли запитала, як так, вона відповіла, в неї велика родина. Ще буває члени однієї родини приходять з різними довідками, а потім, коли ми робимо звіт, бачимо, що прізвище та адреса однакові і кожен з них взяв один і той же набір. Але дуже багато таких випадків, коли приходять люди, які просять хоч щось, бо вони щойно приїхали і нічого не мають, і з дому втікали в чому були. Одна жінка із Харкова розповідала, що коли отримували перші продуктові набори, а вони були дійсно дуже великі, то подивились, що усього дуже багато і кожен щось приніс, їх 10 сімей разом переїхали, і вони зібрали допомогу та відправили своїм рідним, які зараз захищаються Україну. Є дуже порядні люди.
Із Юлією спілкуємось, коли вона в холі реєструється, щоб зайти до зали. Вона із Мирнограду Донецької області:
— Ми вже два місяці в Умані. В центр прийшла вже раз 4 мабуть. Що потрібно мені, те я знаходжу тут у гуманітарному центрі. Продуктові набори давали і я також їх отримувала. У мене дворічний син, беру тут для нього речі, суміш, пляшечку, поїлочку. Найчастіше потрібні речі і продукти. Цей центр дуже допомагає.
Людмила Гекалюк розповідає, що до міського гуманітарного центру дуже багато людей звертались у березні і на початку квітня:
— Було дуже багато людей, коли почалась евакуація, але тоді переважно були проїздом. Але я не можу сказати й зараз людей стало менше. Зараз мінімум 200 звернень за день. Звернення — це один листочок, а в родині може бути і дві, і три і десять людей. Тобто, це може бути і 700 людей за день.
— Що дозволяє триматися і дає сили? Люди! І ті заради кого робиш (ВПО, ЗСУ) і ті, з якими працюєш. Коли поруч люди, на яких можна покластись, які так само горять, підтримують, то це дає крила. А коли приходять люди і дякують за допомогу, за добре слово, за можливість бути почутим, відчути себе комусь потрібним, ти розумієш навіщо живеш, розумієш у чому сенс життя. Рятує — любов до людей, — підсумовує нашу розмову координатора міського гуманітарного центру Людмила Гекалюк.
