Анна Коваль не була у рідній Умані 11 років. У 2009 році вона поїхала до Сполучених Штатів Америки за програмою Work and Travel (віза J1). Дівчина розповідає, що на той час навчалася на другому курсі у виші і їхала лише на кілька місяців. Цієї зими вона повернулася в Україну і в рідне місто. УманьNews.City розпитав Анну про життя на іншому боці планети та про враження від рідного міста, яке не бачила більше десяти років.
Анна розповідає, що коли їхала до США, збиралася там бути лише три місяці влітку. А програма, за якою вона помандрувала хоч і називалася Work and Travel, та подорожувати не дуже вдалося.
— У США я працювала у магазинчиках та фастфудах у штаті Північна Кароліна. Залишатися в Америці на 11 років я не планувала. Навпаки — у мене був зворотний квиток на літак. Але згодом подружка, з якою разом летіли до США, сказала, що хоче залишитися і вступити до американського коледжу. Я теж вирішила спробувати стати американською студенткою, — зізнається дівчина.
Паралельно із навчанням Анна працювала, щоб оплатити коледж, а також заробити на житло, харчування. Однак зазначає, що організація навчання у США зовсім не така як в Україні.
— Щоб вступити у коледж, подавали документи про свій намір у міграційну службу, а вони давали документ, що ми тепер можемо навчатися. При коледжі є людина, яка допомагає зі збором документів і їх підготовкою. Також були вступні тести для вступників на знання англійської мови та математики, — згадує Анна. — Система навчання в США дуже зручна — обираєш собі два-три дні на тиждень, коли ти хочеш або можеш ходити на лекції та семінари, і маєш по 3-4 заняття у кожен із цих днів. А у решту днів можеш працювати і заробляти собі на проживання, рент житла, навчання. Ти сам собі складаєш розклад, знаючи ті предмети, які хочеш вивчати, також є працівник, який допомагає скласти розклад. Щоправда немає таких сталих груп, як у наших навчальних закладах, з якими ти щодня відвідуєш усі предмети. Однак до завершення навчання знайомишся і товаришуєш із багатьма однокурсниками.
Щоб бути мобільною і мати можливість вчасно потрапляти на навчання і на роботу, Анна отримала американські водійські права, придбала свій перший недорогий автомобіль. Незадовго до завершення коледжу познайомилася із майбутнім чоловіком, з яким згодом одружилися. Вони разом переїхали із Північної Кароліни у Флориду та народили доньку. Однак обоє не хотіли більше очікувати отримання грінкарти, адже більш-менш визначеного терміну отримання документу ніхто не називав. Тож, попри те, що змогли знайти роботу, трохи подорожувати, змінили кілька міст проживання, придбали будинок і виплачували за нього кредит, зважили усе і вирішили поміняти велику американську мрію на рідну Україну і можливість частіше бачитися із родиною.
Повертаючись до рідного міста Анна очікувала побачити більше змін. Але говорить, що такі завищені очікування мала напевно через фото з краєвидами міста від рідних і друзів, якими ті ділилися на Facebook.
— Але, наприклад, дороги залишилися такими ж розбитими, болото і сміття теж нікуди не зникли. І люди, яких зустрічаєш на вулиці, як були переважно похмурими, так і залишилися, — зізнається дівчина.
Але перелік позитивних змін, які відбулися в Умані та які називає Анна все ж більший.
— Сміття стало менше. Я пам’ятаю, що раніше не було куди викинути обгортку, папірець ще якесь дрібне сміття, коли прогулювалися у місті, то тепер, принаймні, у центрі є сміттєві урни. Також приємно здивував сервіс у тих місцях, де ми побували. Люди підходять, запитують чи потрібна допомога. А ще розмовляють українською мовою — це теж приємно. Молоді люди дуже привітні і посміхаються, але люди старшого віку все ж більше похмурі, — перераховує Анна. — Стало багато маленьких затишних кав’ярень з приємним сервісом. Їжа і кава дуже смачні, значно смачніші, ніж в США. Також у ЦНАПі, коли робила документи, були дуже привітні спеціалісти — все пояснили і допомогли оформити. Коли я їхала з Умані, то, здається, був лише один супермаркет Фуршет. Тепер їх багато в різних частинах міста і є практично усе що хочеш, зокрема багато овочів і морепродуктів. Мікрорайони ДОСи і Пушкіна також дуже змінилися – стільки нових будівель. Але на Пушкіна дуже брудно і розбиті дороги. Також помітила дуже багато нових іномарок, взагалі — дуже велика кількість автомобілів. Мені сподобався центр Умані — справді видно, що це центр міста, є де погуляти і пішоходам безпечно. В принципі, інфраструктура розвинена в Умані. Але самі будівлі, особливо старовинні, розбиті — дуже шкода будівлю центральної бібліотеки, та й таких багато.
Підсумовуючи свої спостереження Анна Коваль зазначає, що в загальному домінують позитивні враження від рідного міста, яке не бачила 11 років.
