Хто винен у насиллі? Агресор, якого потрібно покарати, чи жертва, якій потрібно всіляко допомогти? Звісно ж винен агресор, скажете ви. Саме така позиція побутує у сучасному соціумі. Але чи дійсно так? За роки практики у мене виникає інша позиція з даного питання.
Кожна людина, особливо та, яка зазнала насильства (зі слів жертви), як і сам агресор, мають потребу у повазі, самореалізації, любові та прийнятті, захисті, матеріальному забезпеченню, емоційній підтримці.
А чи кожна людина вміє любити? Чи кожна приймає себе належно? Чи вміє людина реалізувати себе?
Ні! І саме для тих, хто не розуміє своєї цінності, не може бути щасливим з собою насилля стає самоціллю: завдяки насиллю можна відчути емоції, отримати підтримку, набути нових благ. А головне — жити, знімаючи всю відповідальність за прийняття рішень з себе! Натомість життя агресора в таких відносинах наповнене «повинністю». Погодьтеся, що агресор завжди щось комусь повинен (заробляти, поважати, любити) — тобто забезпечувати базові потреби іншої людини, але не свої. І де ж тут логіка, спитаєте ви? А логіка в тому, що за відносинами «жертва-агресор» завжди спостерігає хтось третій, і часто — це діти. Позиція «хорошого» і «поганого» в родині призводить до того, що дитина несвідомо одягає на себе роль одного із членів родини, відмовляючись від власних бажань і мрій, від власного життя, стаючи співзалежною від відносин дорослих. Чи добре те, що співзалежність призводить до того, що:
- 19,4% жінок принаймні раз переживали фізичне насильство з часу, коли їм виповнилося 15 років;
- 7,2% жінок зазнавали сексуальне насильство не з боку партнера;
- 30% жінок перебували у стосунках і піддавалися насиллю партнера;
- 35% жінок зазнавали насильство від інших осіб (дослідження «Фонду народонаселення ООН в Україні «Поширеність насильства щодо дівчат та жінок», с.6)?
І це мова йде про дівчат, які виховуються в родинах із жертовністю та агресією як моделлю відносин.
Чи задумувалися ви яких знущань готові терпіти діти заради отримання любові, забезпечення потреб, поваги та виживання
Діти усвідомлюють, що можуть лише пристосовуватися до знущань і терпіти:
- економічне насильство: обмеження права особи на доступ до економічних ресурсів/активів чи засобів до існування, освіти, медицини, соціальних послуг;
- психологічне насильство: погрози фізичного чи сексуального насильства, залякування, приниження, примусове обмеження волі, переслідування, домагання, небажана увага, знущання, руйнування дорогих особі речей;
- примусовий шлюб: шлюб, що укладається проти волі особи;
- сексуальне насильство: будь-яка форма сексуального контакту без згоди особи, що не призводить або не включає проникнення;
- фізичне насильство: удари, придушення, штовхання, погрози, опіки, стрілянина, обливання кислотою, або будь-який інший акт, який спричиняє біль, дискомфорт, поранення;
- зґвалтування: проникнення без згоди особи до піхви, заднього проходу чи ротової порожнини статевим членом або іншою частиною тіла чи будь-яким предметом (основні форми ґендерного насильства відповідно до міжнародної методології).
Якими є наслідки жертовності у дитячому віці?
Наслідками перебування дитини у ситуаціях вчинення насильства найчастіше є симптоми депресії, порушення сну, суїцидальність, заподіяння шкоди, вживання алкоголю, незрозумілі симптоми захворювань шлунково-кишкового тракту, незрозумілі розлади з боку репродуктивної сфери, інфекції, що передаються статевим шляхом, травматичні ушкодження, розлади центральної нервової системи.
Чи таким має бути життя дитини і родини? Якщо ні, то чому дорослі не можуть взяти відповідальність за своє життя в свої руки? Для цього варто лише запитати у себе:
- Чого Я хочу у своєму житті?
- Чи хочу Я озвучувати свої почуття, потреби, бажання і вміти чути бажання, потреб, почуття інших без образ і болю?
- Чому МОЯ родина — це відгомін минулих відносин, а не прекрасна можливість бути в любові сьогодні?
- Чому Я не живу, а роблю припущення щодо можливих реакцій (які існують лише в мої уяві) інших осіб і заздалегідь накручую себе?
Повірте, змінити життя — це завжди важко, але зміни завжди дарують нові можливості, адже життя одне і лише ми обираємо як його прожити і якою буде наша з вами статистика: 20% осіб, які звертаються за допомогою і 60%, які терплять чи 60% щасливих родин?
