Напередодні 20 лютого, коли в Україні вшановують пам'ять Героїв Небесної Сотні, в Уманській центральній бібліотеці для дорослих відбувся День Героїв Небесної Сотні «Воїни світла в наших серцях». Про події на Майдані під час Революції Гідності розповіли її учасники.
Про події на Майдані взимку 2024 року розповідали уманці, які були очевидцями та учасниками подій, та рідні уманських Героїв, які, на жаль, загинули на російсько-українській війні.
Вчитель історії, громадський діяч та волонтер Леонід Середюк та волонтер Олександр Мельничук розповіли свої спогади з Майдану 2014 року.
— Я брав участь в різних заходах, акціях, віче, бачив дуже багато людей, але побачити те море людей 1 грудня 2013 року — це було щось неймовірне. Це справді було грандіозне явище. Учасники майдану зайняли Київську міську адміністрацію, Будинок профспілок, Жовтневий палац, будували барикади з підручних матеріалів. Не просто було тим, хто був на Майдані, але випробування не лякали й завдячуючи киянам, які приносили теплі речі, напої, харчі — ставало краще й легше боротись проти тієї влади. З Умані там було чимало хлопців і дівчат, насамперед із патріотичних організацій. В ніч з 10 на 11 січня почався перший штурм — беркут намагався зачистити Майдан, але завдячуючи звитязі учасників майдану, насамперед молодих хлопців, вдалося відстояти барикади, я теж був на одній з них. Майдан вистояв й переріс в Революцію Гідності. Багато що довелось бачити й брати участь практично в усіх тих подіях, що були на Майдані. Був і 18 лютого, коли беркутівці намагались зачистити Маріїнський палац і Майдан, намагався з іншими людьми допомагати та протидіяти, — розповідає Леонід Середюк.
— Я попав на Майдан не випадково — ми кожен день збирались в центрі міста, обговорювали і хто був готовий, їхав у Київ. Перед подіями 19, 20 й 21 лютого ми, п'ять чоловік, зголосились їхати на Майдан, приїхали десь години о 14-ій, приїхали також автобуси з Львова і Тернополя. І тут пішли вибухи й за хвилин десять несли хлопчину без голови, накритого прапором, а в час коли був вибух, міліцейський щит літав на висоті метрів 30-ти. Через деякий час міліція почала тікати й ми за ними бігли аж до входу на стадіон. Ми бігали так кілька разів, щоб перенести барикади й укріпитись, робили це до ночі. А далі цілими днями були постріли, вибухи, постійно носили поранених і вбитих. А потім сказали, що Янукович втік, — згадує Олександр Мельничук.
Серед українців, які відстоювали державність на Майдані, були й молоді уманці, які згодом пішли на війну, щоб захищати Україну від окупантів — Михайло Ніконець, Станіслав Ісакін, Роман Чорномаз. На жаль, вони загинули, захищаючи Україну. Про них, їхні мотиви і вчинки, участь у Революції Гідності та війні розповіли рідні.
— Боротьба мого сина за Україну почалася в 2014 році на Майдані. На той час Міші був 21 рік. Він пішов на Майдан, бо по іншому поступити не міг — там стояли хлопці за єдність, за волю, за нашу Україну. На той час був створений правий сектор і на Майдані Міша приєднався до них, весь час був з ними. 19 січня на Грушевського вони першими палили шини, закидували бруківкою беркут. Потім свою боротьбу за Україну мій син продовжив в лавах полку «Азов», — розповідає Таїсія Ніконець.
— 19 квітня 22 року Станіслава призвали в ЗСУ, він не чекав повістки, достатньо було одного дзвінка з військкомату. Через кілька днів він вже поїхав спочатку в Десну на навчання. За місяць до його загибелі ми одружились, пропозицію він робив, коли вже був там, офіційно в шлюбі були лише місяць. А потім його побратими сказали слова, які я не забуду ніколи в житті. Він був найкращою людиною для мене і батьком двох наших донечок, — говорить Валентина Ісакіна.
— Вже коли Романа не стало, ми з'ясували, що він у 18 років вступив у організацію українських націоналістів. Роман був творчою людиною, фотографував, подорожував. Романа не взяли у військо в Умані, через хворобу, він аж в Києві впросився у батальйон «Свободи» він зразу написав Софії й попросив, щоб купили снайперську гвинтівку, в обіймах з нею і загинув. Мій син загинув за те, щоб я жила вдома, нікуди не їхала, мала свою хату, жила на своїй землі. Ми завдячуємо цим хлопцям, будемо вічно про них пам'ятати, молитися — розповідає Тетяна Чорномаз.
На зустріч «Воїни світла в наших серцях», щоб розповісти молоді про Революцію Гідності, організатори запросили студентів ДНЗ «Уманський професійний аграрний ліцей», які з перших вуст слухали про події, які відбулись у столиці України 10 років тому. Окрім того, вони також підготували віршований супровід заходу.
