В січні 2024 року вийшла друком нова книжка уманської письменниці Марини Павленко «Василина і трипільський слід». Марина Степанівна говорить, що книжка для дітей віком від 4 до 11 років, однак буде цікавою усім.
Книжка вже розходиться до своїх малих і дорослих читачів, а перші відгуки Марина Павленко отримала від працівників видавництва, які дуже вболівали за Василину і дуже люблять її. Для читачів УманьNews.City Марина Степанівна розповіла про те, як писала книжку про такий загадковий історичний період.
Роботу над книжкою Марина Павленко розпочала ще наприкінці 2020-го на початку 2021 року. Пані Марина розповідає, що тоді у 2021 році й написала історію, та у 2022-му розпочалась повномасштабна війна й видання книжки просто зупинилось. Проте знайомі, які знали про цей рукопис все ж почали запитувати «коли ж книжка» чи «що за книжка буде» в Марини Павленко, а вона, відповідно, запитувала у видавництва. Однак процес видавництва книжки так і був заморожений. Але потім зненацька справа зрушилась і вже в січні 2024 року «Василина і трипільський слід» вийшла друком.
— Ідея написати про Трипілля з'явилась не в мене, на жаль. Видавництво «Портал» і письменниця Олеся Мамчич (тоді вона з ними працювала) запропонували мені з ними зв'язатися, бо треба книжки для дітей певного віку про різні історичні періоди. Я вибрала Трипілля, звичайно, бо воно мені було найближче — Легедзине поруч, рід мій (тато мій) з Легедзиного. Але вони мене ще й попередили: «Будьте обережні, бо вже дві авторки писала на цю тему і твори забракували. Це дуже ризикована тема». Я відповіла, що спробую й думаю: «Трипільські боги поможіть мені», — сміється Марина Павленко.
Марина Павленко розповідає, що, готуючись писати дитячу книжку про період Трипілля, відвідала вчергове музей у Легедзиному, щоб якнайбільше дізнатись про цю історичну епоху.
— Але я довго не могла знайти концепції — як це робити, як писати. Повернувшись додому, я думала-думала і згадала, що там же в музеї на стільці сиділа чорно-біла кішка. І я думаю: «А чи не від кицьки мені починати». Зателефонувала директору заповідника Владиславу Чабанюку й він розповів, що кішка живе в музеї, — розповідає пані Марина. — Виявляється, що кішку звати Баська, але телефоном я почула Васька. Кицька Василина, подумала я, вона буде ходити по музею і буде, як ключ — все покаже, адже «працює» цілодобово в музеї не покладаючи лап, тому знає більше всіх.
Для того, щоб книжка про Трипілля вийшла правдивою, а читачі отримали достовірну інформацію і насолоду від читання, Марина Степанівна консультувалась із фахівцями, неодноразово вносила корективи в рукопис, уточнюючи різні нюанси історичного періоду, що віддалений від нас сучасних на шість тисяч років.
— Видавництво «Портал» прислало мені методички про те, що вони хочуть бачити в історії з досить діловими порадами. Також ми радились з науковцями, крім Владислава Чабанюка, мені також дали контакти ще кількох науковців, з якими ми виходили на відеозв’язок й вони мені надсилали рекомендовану літературу, давали уточнення, поради, відповідно до яких я вносила корективи в текст. Також читав книгу на етапі рукопису і Влад Чабанюк, який давав свої рекомендації. Це була співпраця багатьох людей, — говорить Марина Павленко.
«Василина і трипільський слід» вже не перша книжка Марини Павленко, для написання якої вона поринає в історію, але перша, в якій історія має аж стільки місця.
— Це поки що, мабуть, перша такого плану — аж дуже-дуже історична. Але й справді, в мене завжди дуже багато історії. В тій же «Русалоньці» дуже багато історії й вона там справжня, але вона не була ніколи такою важливою, вона була тлом для пригод, перипетій і переживань. Але ось так, щоб саме історія була в центрі, то це вперше.
Марина Степанівна зазначає, що їй самій було цікаво відкривати для себе трипільську культуру:
— Я для себе відкривала Трипільську культуру по-новому — наскільки вони естетичні, наскільки вони були гурманами в житті. Навіть якщо вони робили посуд такий красивенний, можна уявити, яке красиве на них було вбрання, від якого зберігся тільки один маленький клаптик. Але, які ж вони були в усьому красиві, як вони сідали за стіл — в книжці написано, що вони любили, як прикрашали собі кожен обід, сніданок чи вечерю. Мене вразило, що вони були дуже естетами, в них був тиньк на стінах (штукатурка) в ті часи, яка потім зникла на багато тисячоліть. Ось такі нюанси мене вразили й сподобались під час дослідження трипілля й написання книжки.
Малюнки для нової книжки Марини Павленко намалювала художниця Оля Музиченко. Спочатку Оля виготовляла іграшки, які потім вписувала в ілюстрації, однак у видавництві вирішили, що потрібні саме мальовані ілюстрації.
— Ті іграшки лягли в основу нової мальованої концепції ілюстрацій. І тепер в Оліній київській квартирі маємо такий собі музей Трипільської культури й кілька фігурок Василини — кошеня і дорослу. Для першої концепції ілюстрацій Оля навіть спалювала трипільські хатки — навіть не уявляю, що думали сусіди в той час, — розповідає Марина Степанівна. — Коли в сусідній з Оліним будинком стався приліт й через вікна Оліної квартири летіли уламки, то ось цю маленьку кішечку — фігурку Василини — закидало осколками. Тоді я казала Олі, що Василина переживає нову історію у своєму житті.
До речі, справжня кішка Василина вже стала зіркою.
— Цитати Василини з книги пішли в життя вже — Владислав Чабанюк використовує їх під час інтерв’ю. Він ще й казав, що йому прислав фото один археолог, який жив у них на першому поверсі, — Василина приходила вночі спати до нього і він казав: «Я з зіркою сплю». А коли ми вдруге приходили в музей з Олею, то бачили тарілочки Василини — для «першого», «другого» і «компоту» (себто молочка). Любов до неї велика, а слава її росте й росте, — розказує Марина Павленко.
Перша презентація книжки «Василина і трипільський слід» відбулась в Легедзине під час відкриття оновленого входу до музею. З книжкою також вже познайомились молодші школярі Уманської гімназії №7. А 29 лютого о 12-ій в Центральній бібліотеці для дорослих відбудеться творчий вечір Марини Павленко та презентація книжки.
До слова, окрім книжки «Василина і трипільський слід», нещодавно відбулось перевидання книг «Моя класнюча дівчинка» і третьої частини «Русалоньки із 7-В», невдовзі очікується перевидання «Домовичка з палітрою», ілюстрації до якої також робить Оля Музиченко, та «Щоденника закоханої ідіотки». Водночас Марина Павленко по секрету розповідає, що працює над новою історією для підлітків, але поки вона не розкриває назву та сюжет.
