Уманська студентка Марина Зарудняк дипломантка VIII Всеукраїнського літературного конкурсу імені Леся Мартовича. Марина із Бабанки, навчається на факультеті філології та журналістики в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини та працює в рідному селі педагогом-організатором у школі.
Для УманьNews.City Марина розповіла про свою участь у конкурсі та про твір, який приніс їй перемогу.
Марина Зарудняк отримала диплом ІІ ступеня в VIII Всеукраїнському літературному конкурсі імені Леся Мартовича в номінації «Добірки. Проза». Конкурс цього року пройшов під назвою «Війна в Україні і шлях до перемоги». На конкурс Марина надіслала своє перше прозове оповідання.
— Я відправляла на конкурс оповідання обсягом сторінок до п’яти про військових у гарячих точках. Я не вказувала у тексті, але за моїм авторським задумом події відбуваються десь на Донбасі. Мене надихнула історія, яку я бачила в новинах: жінка розповідала, що залишилася там і допомагає військовим, бо більш немає кому, оскільки практично всі виїхали і нікого не залишилося. Мене це так зворушило і я написала історію, — розповідає Марина. — Так я почала писати оповідання, а коли побачила інформацію про конкурс — це мене надихнуло завершити твір, тому що я його почала, але не закінчила.
Авторка говорить, що її оповідання важке, але це наша дійсність і ми не маємо забувати про те, що відбувається в Україні і на окупованих росією територіях.
— Головною героїнею стала сильна, вольова жінка, до якої приходили військові — вони їй щось допомагали, вона їм допомагала. В кульмінації твору настав момент, коли вони до неї прийшли сказати, що потрібно вибиратися, тому що мають наступати росіяни, і що її загрожує небезпека. Але вона все одно залишилась. Потім історія переноситься вперед у часі, вже ми бачимо, як військових відвоювали цю територію, пришли до неї, але росіяни прийшли до неї раніше — її тіло знайшли на порозі, — розповідає сюжет авторка.
Марина розповідає, що почала активно писати, коли вступила на перший курс університету. Однак раніше писала переважно вірші, а це оповідання стало дебютом у прозі.
— Вірші мені легше писати, тому що просто перевірити, якщо щось не звучить — по останньому слову рядка можна побачити, що не так із римуванням, наприклад. А в прозі треба більш детально розглядати. Наприклад, мені потрібно написати, а потім десь на певний час забути про цю історію і згодом знову перечитати. Так я вже бачу помилки, яких я раніше не бачила, тоді редагую. Тому що одразу я не бачу тих помилок, коли пишу, а потім вони вже проявляються, — говорить Марина Зарудняк.
До речі, це вже перша перемога Марини у літературних конкурсах, щоправда, раніше вона брала в них участь зі своїми віршами. Також її вірші надруковані в альманасі «Сонячні кларнети».
— Я брала участь у місцевих конкурсах в моєму селі, в університетських конкурсах, у міському конкурсі в Умані. Наприклад, минулого року здобула третє місце у міському конкурсі в номінації «Поезія», — пригадує Марина. — Це дуже хвилююче і приємно — дізнаватись про свою перемогу. Відчуваю навіть якусь відповідальність і конкуренцію, тому що коли я надсилала роботу, зовсім не думала, що вона займе якесь місце чи на неї звернуть увагу.
Тепер марина планує брати участь в новому літературному конкурсі.
