14 жовтня відзначають День створення Української повстанської армії ─ УПА.
УПА діяла в Україні протягом 1942-1960 років і стала символом боротьби за незалежність країни. Ця армія боролася проти німецької окупації, польських сил та СРСР, намагаючись створити незалежну Українську державу.
Тривалий час інформація про діяльність ОУН-УПА була утаємничена в радянських архівах, замовчувана в дослідженнях істориків, видалена з тем, висвітлених митцями.
Радянська влада намагалася демонізувати персони видатних діячів УПА, а мету та діяльність військово-політичного формування дискредитувала та фальшувала протягом багатьох років.
І лише після розпаду СРСР ентузіасти-дослідники почали відновлювати історію УПА, по крихті відтворюючи правду про людей та їхню справу.
Попри стереотип, що ОУН-УПА діяли лише на Західній Україні, доведено, що насправді націоналізм зародився саме на Східній Україні. Ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов родом із м. Мелітополя Запорізької області. Так само і перший Провід українських націоналістів ледь не на половину складався зі східняків.
Стратегічна мета УПА — відновлення української державності, і тому боротьба розгорталася проти всіх держав, що намагалися завадити цьому.
Дослідниками, які вивчали і документували діяльність національно-визвольного руху на Уманщині, були історики Богдан Чорномаз та Ольга Діденко.
Редакція УманьNews.City підготувала добірку фактів про діяльність УПА на території Умані та на Уманщині.
1.Нащадки гайдамаків
Становлення похідних груп ОУН-УПА на Черкащині відбувалося впродовж 1941-1943 рр, стверджує у своїй статті в науковому збірнику дослідниця Л.С. Задорожна.
Діяльність ОУН-УПА на Центральній Україні в історичному районі «гайдамаччини» й «коліївщини», в районі Холодного Яру, який до 1924 р. був головним осередком українського спротиву проти «московсько-большевицьких» окупантів. Це ствердили самі більшовики, які писали, що «через свою географічну місцевість та своєрідну романтику» («кожне село й хутір – пам’ятник гайдамаччини») з відтіль «повзла задушлива петлюрівська діяльність аж до 1924 р.», а сам «Холодний Яр становив для радянської влади неприступну фортецю».
Початки формування Української повстанської армії на східноукраїнських землях та Черкащині були закладені ще похідними групами ОУН. На східноукраїнських землях діяли створені відділи УПА та відділи, які рейдували з Волині, Полісся, частково з Галичини.
Появу перших боївок на Уманщині і в Холодному Яру «Звіт про діяльність ОУН на східноукраїнських землях» датує осінню 1943 р. Тоді ж розпочалося створення таких боївок і на Одещині. Постали тут два відділи УПА. Одним із перших відділів у Холодному Яру командував Іван Білик («Костя»), на Уманщині діяв відділ командира Осип Безпалько («Остапа», «Іван»).
Відділи УПА на Уманщині і в Холодному Яру, з огляду на наступ ЧА, поступово припинили існування, хоч про деякі відділи та боївки відомо ще на осінь 1944 р.
2.Воєнна округа «Умань»
Вікіпедія — вільна енциклопедія містить інформацію про те, що ВО «Умань» це воєнна округа Української повстанської армії (Західна частина Черкаської області), частина оперативної групи УПА-Південь.
До осені 1943 року Осип Безпалько «Остап» організував на Уманщині відділи УПА. Ці відділи, разом зі з'єднанням куренів Східної та Центральної України, у 1944 році утворили УПА «Південь».
Чисельність ВО «Умань» — близько 200–300 повстанців.
Курені:
- «Довбенка» — курінний «Лихо»;
- «Бувалого»;
- «Андрія-Шума».
3. Командир
Командир ВО «Умань» майор УПА Осип Безпалько («Остап», «Іван», «Андрій», «Задорожній»).
Відомо, що він народився 1914 року в с. Бенів, нині Золочівка, Золочівського район. Він був взірцевою особистістю своєї епохи. Ще до 1939 року проявив себе, як умілий організатор, високо свідомий патріот. У 1934 році ув’язнений поляками за націоналізм. З ув’язнення вийшов у 1937 році. Знову включився у боротьбу. У 1939 році очолив стихійне повстання проти поляків на Золочівщині. Із 1941-1943 років був окружним провідником ОУН на Кіровоградщині. Укінці 1942-го року за розпорядження ПУНу перейшов до Умані. На Уманщині очолив окружний провід ОУН. У 1943 році на деякий час окружний провід в Умані отримує статус обласного.
Відомо, що в підпорядкування Уманського міського проводу входило декілька окружних проводів. Поки що відомо про двох їхніх провідників О. Губаря та І. Лисенка.
У 1944 році разом зі з'єднанням куренів Східної та Центральної України, що стали іменуватися УПА «Південь», за розпорядженням ПУНу він переходить на Західну Україну. До 1946 року «Остап» перебував на керівних постах в частинах УПА на Золочівщині. У 1947 році разом із своїми трьома побратимами був оточений загоном емгебістів у бункері неподалік рідного села. Вистрілявши всі набої, націоналісти виконали першу заповідь Декалогу і останні кулі використали для себе.
Згідно з Постановою УГВР від 11.10.1952 р. нагороджений Срібним хрестом заслуги УПА (посмертно).
4. Уманський феномен
Після масових розстрілів та вбивств із 8 тисяч уманських євреїв у живих лишилися одиниці. Їхніми рятівниками були місцеві мешканці та члени ОУН ВО «Умань». Незважаючи на смертельну небезпеку, упівці підробляли документи, переховували на своїх конспіративних квартирах та використовували зв'язки організації, щоб рятувати уманських євреїв.
Це унікальний випадок, адже до цього часу не було відомо про організовану роботу учасників підпілля ОУН з порятунку євреїв. Детально про це розповіли журналісти Радіо Свобода.
Організований порятунок уманськими оунівцями євреїв ‒ це унікальний випадок, вважає дослідник Голокосту Андрій Усач. Саме він виявив, що серед уманських праведників велика частина є українськими націоналістами.
«ОУН цілісно не надавала жодної допомоги євреям під час Голокосту, ‒ стверджує Усач. ‒ Більше того, антисемітська складова в її ідеології та пропаганді особливо радикалізувалась у 1940–1941 роках. Попри все це, відомі випадки, коли українські націоналісти рятували євреїв і навіть отримали за це звання Праведників світу. Наприклад, Федір Вовк (в еміграції ‒ Іван Вовчук) або Володимир Качмарський. Проте вони діяли індивідуально на відміну від уманських оунівців, говорить Андрій Усач та додає, що назвав би це своєрідним уманським феноменом: «Цей випадок показує, що на локальному рівні учасники підпілля ОУН не лише могли індивідуально надавати допомогу євреям, а й об'єднувати свої зусилля. Більше того – використовувати підпільні ресурси. Важливо, що йдеться про «східняків» – людей, які долучились до діяльності ОУН щойно після початку німецько-радянської війни…»
На відміну від окупованих країн Західної Європи, в Україні за переховування євреїв загрожувала смертна кара. Відомі випадки, коли страчували не лише рятівників, але й членів їхніх сімей. Уманські оунівці використовуючи для порятунку свої конспіративні квартири, ставили під загрозу ще й розкриття мережі своїх членів та втрату підпільної техніки та зброї. І це в умовах, коли нацистські спецслужби постійно полювали за бандерівцями.
Очевидно, що випадків порятунку євреїв оунівцями було більше, вважає історик Андрій Усач. Але у радянський час, як про Голокост, так і про українських націоналістів воліли краще не говорити.
5. Уманці-члени УПА ─ репресовані праведники
Що більше спливає часу, тим важче відновити історичну справедливість. Тим важливіші історичні документальні свідчення величезної людяності українців.
Оунівці Олекса Губар, Віра Боцмановська, Іван та Леонід Ларжевські були офіційно удостоєними державою Ізраїлем звання Праведників світу. Після війни радянські органи засудили Губара до розстрілу, а троє інших Праведників отримали великі терміни в таборах.
Олекса Губар «Запорожець» (1910–1945)
У 1943 році Олекса Губар («Запорожець») став одним із керівників ОУН на Уманщині. Вербував людей в УПА. Після приходу Червоної армії залишився в тилу.
У 1944 році був викритий чекістами. Під час захоплення отримав п'ять куль, але вижив. У тюремному лазареті йому ампутували ногу.
Згодом у батьківському подвір’ї Губара, неподалік Умані, чекісти відкопали величезний схрон: 6 метрів вглибину та 30 вдовжину. Звідти витягнули цілий арсенал: кулемет, карабін, декілька пістолетів, гранати та безліч набоїв.
В одній із прихованих ніш чекісти знайшли й купу підроблених документів: німецькі аусвайси, радянські паспорти, довідки військкоматів та багато іншого. А разом із ними друкарські машинки, фотоапарати, підроблені печатки.
Після арешту Олекси Губара, лідера уманських оунівців, за ґрати також кинули й велику групу його побратимів. Серед них були й ті, хто разом із ним ризикував та рятував євреїв від смерті.
Декілька разів тікав з-під арешту, навіть спробував зробити це після ампутації ноги. У 1945 році його засудили до розстрілу. Вже у незалежній Україні, в 1992 році, Військовий трибунал Київського військового округу відмовив у його реабілітації.
-
Іван Ларжевський (1919 ‒ невідомо)
Відомо, що за завданням проводу, він знайшов конспіративну квартиру та як оунівський агент зав'язав контакт із російською емігрантською організацією НТС, представники якої тоді перебували в Умані.
Особисто виводив жінок та дітей з теритрорії єврейського гетто в Умані, попереджав про погроми, переховував у себе вдома.
Останній раз Івана бачили вдома взимку 1943-44 року зі зброєю в руках. За свідченням брата Леоніда Ларжевського, Іван пішов в УПА й зв’язок із ним втратився. За іншими даними, він відійшов разом із німцями.
-
Леонід Ларжевський «Явір» (1918–1987)
В середині 1942 року «Явір» став референтом служби безпеки ОУН. Намагаючись врятувати із німецької в’язниці побратима, сам потрапив до табору. Наприкінці липня 1943 року зміг втекти. Невдовзі став керівником Кримського проводу ОУН. Розбудовував там місцеву організацію. Після захоплення півострова Червоною армією повернувся в Умань.
Оунівці виїжджали на села та вербували людей в організацію, таємно друкували та розповсюджували націоналістичні листівки.
Леонід допомагав рятувати євреїв, переховував людей від розстрілів, переправляв до сіл Уманського району, допомагав виготовляти фальшиві документи.
Вперше Леоніда Ларжевського НКВС арештувало у 1944 році, звільнило за умови подальшої співпраці. Проте Ларжевський займався дезінформацією. Вдруге його арештували у вересні 1945 року. Отримав 10 років таборів у Магаданській області, де захворів на туберкульоз. Після звільнення працював ескаваторником на золотих родовищах в спецпоселенні в Новому Кадикчані.
