Тетяна Тімуш вже майже десять років займається в Народному аматорському театрі малих форм «Реверанс». Її ролі — харизматичні і запам’ятовуються глядачам. В звичайному житті пані Тетяна вчителька. Її педагогічний стаж нараховує вже більше 20 років, донедавна працювала в дев’ятій школі, нині — в ЦРД «Перший клас».
Вже цього тижня Тетяна Тімуш планує зіграти роль у перфомансі на початку презентації книг письменника Дмитра Безверхнього.
Театр — це доля
Колись, коли сину було років п’ять, я привела його у театр. Він пішов, а я залишилась в театрі.
На Новий рік в Умані організовували різні заходи і син грав у постановках роль Нового року. Репетиції були в п’ять-шість годин вечора і я постійно з ним ходила. І одного дня я привела сина й вирішила, що почитаю книжечку, поки у них триває репетиція. Але не тут то було — Марина Скибенко (режисер театру) каже: «Нам потрібна ваша допомога». Я подумала, що можливо потрібно щось потримати, чи допомогти комусь переодягнутись. А виявилось, що потрібно зіграти бабу Віхолу для постановки, яка брала участь в конкурсі «Уманська коляда». Я відповіла, що не знаю слів, але мене заспокоїли, що все скажуть і навчать. І з цієї баби Віхоли почалась моя кар’єра в театрі.
Улюблена роль
Зіграла кілька ролей для постановок, які брали участь у конкурсі «Уманська коляда» — баба Віхола, господиня. Також була учасницею показів, які театр «Реверанс» спільно з «Окрасою» проводив на святкування дня міста Умані. У виставі «На перші гуля» зіграла маму головної героїні.
Колись Марина Володимирівна сказала: «У мене є для вас така роль — я читаю і бачу вас!» А я коли читала, то думала: «Невже це я? Де ж це я?» А тоді одягла те плаття і — я.
Страх і задоволення
Часом біжиш на виступ і думаєш: «Йду і буду повторювати роль». А потім перше речення проговорила й далі не пам’ятаєш. Це особливо перед прем’єрою. Але потім перевдягнувся в костюм, виходиш на сцену і раз — все згадується.
А коли все класно вийшло, коли вистава вдалась — це такий кайф. Цю емоцію ні з чим неможливо порівняти! Схоже я відчувала, коли працювала педагогом-організатором в дев’ятій школі й готувала дітей до виступу на репетиції.
Треба іноді собі в нашому бентежному житті такі емоції робити. Мені здається, що такі емоції отримують люди, коли займаються улюбленою справою.
Репетиції замість вечері
Наші репетиції проходять ввечері, тому що всі актори театру працюють чи навчаються. Тож, інколи мої рідні вечеряють самі, бо я в цей чай на репетиціях. Але я не скажу, що жертвую чимось задля репетицій і виступів, бо театр — це мій відпочинок, я після репетицій маю багато енергії і драйву, ніколи не стомлююсь. Та й репетиції — це не щодня, а періодично.
Була глядачем
Це було ще до епідемії коронавірусу, коли до Умані приїздили різні театри. Ніколи не дивлюсь, не аналізую як вони грають, які прийоми використовують, завжди насолоджуюсь грою акторів, поринаю у дійство.
Улюблене місце в Умані
А весною як там гарно — солов’ї співають, ставок парує рано-раненько, роса на траві. Я цього року там ще й насадила вербових котиків — купила гілочок і проростила у вазі, а потім посадила там на березі.
А «Софіївку» люблю ходити, коли там нікого немає.
В дитинстві мріяла бути…
…стоматологом.
Я з п’яти років мріяла бути стоматологом. Усі мої ляльки були із запломбованими ротами. Я любила ці кабінети, їхній запах, роботу лікарів.
Читання
Люблю, щоб був чай, шоколадка й книжечка. Це моя улюблена справа.
Остання книжка, яку прочитала — це «Солодка Даруся» Марії Матіос. Зараз читаю книгу «Маруся» Василя Шкляра. А взагалі люблю книжки, які написані на реальних фактах. Колись дуже вразили книги «Біла масаї» та «Ангел для сестри». Ще Стівена Кінга люблю, бадьорять його книги.
Улюблена страва
Я просто найбільше люблю сало. Свіженьке. І в різних комбінаціях:
- зараз — сало, огірочок, редиска.
- взимку — сало, цибуля, перчик і побризкати оцтом. З чорним уманським хлібом.
- ще з солоним огірочком смачно дуже.
Не розумію людей, які не люблять сало — вони просто не вміють його їсти смачно.
І ще люблю каву.
Мрія, яка здійснилась
Я мріяла про сина і моя мрія здійснилась.
