1 вересня учні Родниківської школи, що в Уманському районі, побачать на стіні школи 10-метровий мурал. Такої окраси не має поки що жодна школа на Уманщині. Односельці вже пізнають пейзажі на малюнку, порівнюючи їх з рідним селом, але всі вважають, що вчителька, зображена на стіні, схожа на свою авторку – Ірину Романчук.
Фасад Родниківської школи відтепер прикрашає стінопис
До декретної відпустки уманчанка Ірина Романчук 11 років пропрацювала продавчинею у хлібному магазині в Умані. Згадує, що з дитинства мала хист до творчості, але не було на те ні часу, ні можливостей. Лише доглядаючи за донечкою Олександрою у декретній відпустці, вона почала знову малювати, ліпити, творити.
2016 рік, Ірина Романчук створює авторські сувенірні вироби з полімерної глини.
Першим «дорослим» захопленням Ірини стала полімерна глина. Вона згадує, що колись у школі, коли всі ще ліпили з пластиліну, в їхній клас прийшов новенький учень з Німеччини і показав саме «полімерку». Вона була яскравіша, гнучкіша за пластилін, та ще й запікалася у твердий виріб. Тоді Ірина могла тільки заздрити однокласнику. А от коли вже в Україні стали доступними нові матеріали для рукоділля, з’явилося трохи часу і натхнення, уманчанка пригадала всі свої дитячі мрії і почала їх втілювати.
Спочатку жінка ліпила сувеніри лише для родини і для друзів. Добре опанувала виготовлення міні барельєфів з полімерної глини на українську народну тематику. Це були і жартівливі сценки, і обереги, і іменні сувеніри до свят, подій та ювілеїв.
Ця глина дуже слухняна і ми ніби розуміємо одна одну, – говорить уманчанка.
Доволі швидко її вироби набули популярності серед знайомих. Люди почали просити зробити сувеніри на замовлення. Тоді майстриня вперше отримала гроші за свою ручну роботу. Ціну ніколи не ставила високу, аби лише компенсувати витрати на матеріал, фарби, інструменти.
Взялася навчати дітей улюбленому ремеслу
Тим часом донька підростала і пішла до першого класу у Родниківську школу. В новій школі Ірині подобалося все, але чогось ніби не вистачало. Вона щоразу придивлялася і ніби «примірялася», як би прикрасити той чи інший куточок, задекорувати стіну чи рекреацію.
Ніби на її таємні думки відгукнулася директорка школи Олександра Слупіцька, коли запропонувала Ірині – мамі із «золотими руками» – вести у школі гурток з ліпки полімерною глиною.
Ірина не довго вагалася, залюбки взялася навчати дітей улюбленому ремеслу і оздоблювати виділене для гуртка приміщення. З часом вона перетворила один із закутків Родниківської школи у «Задзеркалля» за мотивами книги Льюїса Керрола «Аліса в країні див».
На заняття до Ірини Валеріївни приходити 45 дітей. Майстриня доволі швидко опанувала педагогіку, знайшла підхід до дітей, зуміла зацікавити їх і привчила працювати творчо без кліше і рамок. Адже у творчості стандарти лише заважають.
Ірина Романчук: у творчості немає стандартів
Карантин став справжнім випробуванням для всіх, перевівши дітей і вчителів на онлайн-навчання. Занять у гуртку не було. Загроза поширення коронавірусу в Родниківці була дуже серйозна. Адже перший хворий з підтвердженим діагнозом COVID-19 на Уманщині був саме з Родниківки.
Та поки інші панікували і впадали в депресію, Ірина під час вимушеного карантину розробила нову авторську програму гуртка. Тож з нового навчального року, окрім роботи з полімерною глиною, діти зможуть опановувати миловаріння, навчитися робити ляльку-мотанку, воскові сувенірні свічки та керамічні квіти.
Коли авторська програма для гуртка була детально розписана, в Ірини народилася нова творча задумка, яку можна було втілити під час карантину. Вона задумала створити мурал на стіні школи.
Нікому не могла довірити втілення свого проєкту, малювала сама
Ірина розповідає, що зі своєю задумкою прийшла до директорки школи Олександри Слупіцької. Оцінюючи ситуацію, жінки розуміли, що великих грошей на втілення мистецької ідеї ніхто не дасть. Лише спеціальних фасадних фарб треба було купити не менше 20 кілограмів. А ще треба було виконати роботи по вирівнюванню, ґрунтуванню і підготовці поверхні шкільної стіни. На допомогу прийшов керівник КСП «Родниківка» Сергій Войченко. Він оплатив рахунок за придбані матеріали.
Наступний крок – пошук великих будівельних риштувань, адже найвища точка муралу була на 12-ти метровій висоті над землею. Такі риштування знайшлися в сусідньому селі Берестівець.
Високі риштування привіз Олександ Чекаленко з Берестівця
– Це була абсолютно нова робота для мене, – згадує Ірина. – Досі ніколи не доводилося працювати на такій площі, адже треба було витримати всі пропорції, зберегти задумку. Нікому не могла довірити втілення свого проєкту, малювала сама.
Поряд з художницею були директорка школи Олександра Слупіцька та сільський голова Руслан Яремчук
Поряд з нею завжди була директорка школи Олександра Слупіцька та сільський голова Руслан Яремчук. Вони переймалися не лише естетичною частиною проекту, але й питаннями техніки безпеки, робили всі допоміжні роботи. Ірина могла собі дозволити творити.
Мурал Ірини Романчук готовий показатися дітям на 1 вересня
