Забудова Умані другої половини ХІХ – початку ХХ ст. вплинула на зміщення та нову локацію центру міського життя, яке ставало все більше підпорядковане імперським законам. В місті з’являються вулиці, які забудовувалися з урахуванням модерного стилю і мешкати на них було престижно. Саме на такій новій, головній, вулиці Садовій на початку ХХ ст. будується міський прибутковий будинок (1912 р.).
Власне будинок, зведений з ініціативи самої Уманської міської думи, лише на короткий період став місцем розташування міської управи. Архівні джерела, періодична преса та мемуари свідчать, що ця будівля весь час була центром і була в центрі суспільного, культурного та освітнього життя міста.
На початку ХХ ст. приміщення міського будинку, як його називали уманці, у різні часи та при різних владах мав різне призначення: торгівельне (торгові лавки, посудоламповий магазин, табачний фабричний магазин, магазин «Динамо» тощо), культурне (театр «Экспресс», «Русский советский театр», радянська музична школа, дитячий кінотеатр «Комсомолець»), учбове (жіноча гімназія, Уманський інститут соціального виховання), політичне («Зал общественного собрания», комуністичний робітничий клуб, партійний клуб «Комуна») та господарське (їдальня, чайна тощо).
У 1917-1920 рр. на різних поверхах будинку розташовувалися Уманський військово-революційний комітет, гарнізонний червоноармійський клуб Карла Лібкнехта, комсомольський клуб, відбувалися засідання Уманської ради робітничих і солдатських депутатів тощо. Будівля притягувала органи влади місцем розташуванням у центрі міста та функціональною придатністю своїх приміщень (велика площа та кількість кабінетів). Тут знаходилися виконкоми 1920-1923 рр. – повітової, 1923-1930 рр. – окружної, 1930-1941 рр. – районної рад.
З 1930 р. спочатку у частині приміщень, поступово розширюючись, почав діяти Інститут соціального виховання, нині – Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини.
Інформація про будинок Максимчика із дослідження проєкту ReHerit.
Фото: ReHerit.
