Повинність (слухатися старших, виконувати розпорядження батьків, бути вдячним за те, що для тебе роблять інші) є не чим іншим, як способом отримати бажану любов та повагу, підтримку від важливих для нас людей але — приховано.
В чому сила повинності?
Повинність — це сурогат любові, система заміни, яка виникає у родинах, в яких немає можливості відкрито проявляти власні почуття, говорити про свої емоції та бути щирим з іншими (батьками, дітьми, партнером), але є вдосталь життєвого суму, болю, образи, законсервованого в пам’яті і відкладеного в тілі.
З кожним роком системи заміни любові стають складнішими і пріоритетною лишається лише одна. Наведу приклад. Була собі одна родина, яка тяжко пережила період Голодомору, війну, перебудову. Предки запам’ятали, що дати дітям їсти — це означає любити їх. Жодних фраз про любов, ніяких обіймів — повинна бути лише щоденна тяжка праця, аби мати чим нагодувати дітей. Пройшли роки, і у нащадків цієї родини на підсвідомому рівні створився культ їжі. Їжа стала замінником любові, а пригнічення почуттів призводить до перекривання цього каналу: немає любові — немає їжі. Підсвідомо людина хоче своєю дією сказати: «Я тебе люблю. Я для тебе стараюся дати найкраще, дати те, чого не було у мене. Дивися як я стараюся для тебе». І правда, з кожним роком людина старається все більше і більше, прагне отримати підтримку важливої людини і пристосуватися до її бажань, проте відчуває розчарування і пустоту, не оціненість. А кому подобається, коли його дії не оцінюють (це при тому, що бажання іншої людини часто не враховуються взагалі: я ж стараюся, я ж знаю як краще любити)? І саме на цьому етапі, аби підкріпити свою значимість, і відігнати від себе думку, що обрана форма взаємодії у родині є хибною, в хід ідуть сварки з озвучуванням претензій, образи до бажань іншого, а головне — дії, які спрямовані на обмеження «любові» — перекриття єдиного каналу любові.
Сурогатна любов приносить втрати, розчарування і «повинність», адже обрані для любові члени родини повинні поважати те, що для них так наполегливо роблять інші (без права вибору), і, найстрашніше — віддати борг. Саме ідея віддачі боргу за «надану любов» і є тією рушійною силою, яка запускає «повинність» в дію.
Токсичність повинності призводить до того, що батьки не відчувають радості батьківства (пам’ятаєте, ми почали цю статтю із родин, у яких почуття не є важливими); діти не відчувають захоплення і радості від відносин з батьками, бо вони хочуть зовсім іншого; партнери не чують один одного; відчуття єдності у родині відсутнє від слова «взагалі» — всі нещасні і всі всім щось винні, але всі ж так щиро старалися, щоб було краще!
