Художниця з Умані Людмила Довгань усе своє свідоме життя присвятила зображувальному мистецтву. Її чудові міські пейзажі та квіткові натюрморти відомі багатьом уманцям та гостям міста, адже з її творчістю усі охочі не раз мали можливість познайомитись під час спільних виставок художників, що відбувались в Художньому музеї та ДІАЗ «Стара Умань». Одна з картин Людмили Григорівни увійшла до календаря «Умань — 2024», в якому зібрані картини місцевих художників, які є членами ГО «АРТ-Умань». Картина Людмили Довгань прикрашає квітень.
Вже більше 20 років поспіль з весни і до середини осені пані Людмила працює в дендропарку «Софіївка» — її ятка наповнена власноруч написаними картинами й особисто виготовленими сувенірами, які купують на пам’ять на відвідини перлини паркового мистецтва туристи. Тож і не дивно, що улюблене місце художниці Людмили Довгань в Умані — це, звичайно, «Софіївка», також вона говорить, що цікаво на набережній Осташівського ставу, хоча там буває значно рідше.
Художниця розповідає, що любить працювати з натури. Найчастіше це вдається зробити в «Софіївці».
Окрім улюбленої роботи Людмила Григорівна має ще й чудове захоплення — квіти. За ними вона доглядає, вирощує, саджає й пересаджує на дачі, а потім ще й малює їх.
Її мрія, звичайно, про мирну Україну. Коли розпочалась повномасштабна війна, її чоловік одразу пішов до війська, а пані Людмила — у волонтерський штаб, де не було часу розклеюватись. А коли у червні 2022 «Софіївка» відновила свою роботу, вона вирішила працювати на зло ворогам. До речі, навіть під час роботи не полишає волонтерства — в її ятці є скринька, кошти з якої відносить у волонтерський штаб, а донати — пожертви туристів та частина коштів від проданих картин і сувенірів.
Редакція УманьNews.City пропонує вам 10 фактів про художницю Людмилу Довгань.
Перші кроки на мистецькому шляху
Спочатку я закінчила музичну школу — батьки віддали, бо тоді було модно, я так розумію. Хоча всидіти й п'яти хвилин не могла за тим фортепіано, якось не виходило в мене. Проте співати я любила. Тож, я спочатку закінчила музичну, а потім пішла в художню школу при Міському будинку культури. Нашим вчителем був Корній Генріхович Мікіндо. І от в художній школі десь поділась моя непосидючість. Мені там було так цікаво, що ті півтори-дві години пролітали на одному диханні. Мені було дуже цікаво і я різко стала посидючою.
Коли закінчувала художню школу, в нас був останній курс «Жива натура» і там в нас сидів такий цікавий дідусь натурник. І потім в кінці курсу він сказав: «Одну роботу я собі заберу, яка мені сподобається». І тут цей дідусь: «Оця мені подобається» — саме моя робота. А мені потрібно було вже їхати вступати у Львівський інститут декоративного і прикладного мистецтва і натури живої в мене було мало. Тож мені було і приємно, і не дуже, бо на іспит потрібно було привезти живу натуру. Щоправда, я по конкурсу не пройшла.
Пізніше я ще закінчила курси художників при Будинку культури, теж керівником був Корній Генріхович, педагоги були з педуніверситету, викладали Олександр Геннадійович Драний, Марат Юхимович Школьник. Було серйозне навчання з ранку до вечора: етика, естетика, анатомія людини, живопис, графіка, оформлювальне мистецтво.
Перші нагороди
Улюблені сюжети й теми
Насправді, написати хочеться — не тільки те, що бачу, а й те, що відчуваю. Наприклад, на дачі в мене ростуть квіти від первоцвітів і закінчуючи хризантемами. То квіткової натури в мене вистачає — пишу квіткові натюрморти. Дуже дивує і радісно від того, що в «Софіївці», коли туристичний сезон, якось підходить якийсь чоловік і говорить, що йому подобаються мої натюрморти.
Портрети теж малюю, але за натхненням. Наприклад, малювала на виставку портрет нашого колеги Олега Сироти, то він сказав: «Не погано, навіть характер передала». Думаю, він зробив мені комплімент як художник-портретист. Та й той дідусь-натурник теж вибрав тоді саме мій портрет із двадцяти. Часом пишу дитячі портрети по фотографії, бо дітки не мають витримки позувати, особливо якщо працювати олійними фарбами.
Проте найбільшим попитом серед моїх робіт користуються натюрморти та пейзажі.
До речі, слухала книжку «Чайка Джонатан Лівінгстон» Річарда Баха й під враженнями від неї написала картину-асоціацію.
Чи потрібне натхнення?
Я вже не можу без малювання. Це вже ніби якась фізична потреба. Зізнаюсь, що можу відкласти на якийсь час прибрання вдома, щоб сісти й помалювати. Мені треба щодня попрацювати. Мабуть, я вже трудоголік, тому що я тоді ввечері не можу нормально відпочити, якщо не зробила заплановане на день.
Стільки всього хочеться намалювати, стільки планів у голові, але 24 години в добі й дві руки, на жаль.
Волонтерство
Це був 2014 рік. Ми з художниками організували виставку, під час якої продавали картини для того, щоб зібрати гроші для сімей чотирьох хлопців з нашого міста, які загинули в АТО. Я тоді свої картини давала на виставку-продаж. Потім ще було кілька благодійних виставок, де ми продавали картини та різні поробки для збору коштів нашим військовим.
А потім я почала розписувати гільзи, тубуси, уламки снарядів. Навіть зараз своєї черги на розпис чекають тубуси й велика коробка, мабуть, від патронів. Потрібно придумати для них малюнки. Робота з ними відрізняється, бо полотно рівненьке, а на цих предметах потрібно знайти площину, щоб подивитися, яку там можна композицією нанести. Малюнки зазвичай роблю такі, що асоціюються з Україною: калина, колосся, жовте поле й синє небо, соняхи, мотанки, обереги. Також колись писала картину «Ніка українська», її купили, — вона наче ангел з крилами, одяг в неї з вишивкою традиційною, але вона одягнута в розгрузку військову і в берці, з мечем, і крила в неї такі. Тепер її теж буває поміщаю на гільзу, добре компонується. Дівчата волонтерки дають мені шматки від залізяччя цього, я розмальовую його, потім покриваю лаком, щоб воно було більш довговічне. А потім їх продають, наприклад, на площі, де машина стоїть, щоб зібрати кошти на різні військові потреби.
Також, разом з іншими художниками розписувала шоломи, які минулого року продавали для того, щоб зібрати гроші на ЗСУ.
До речі, разом з іншими уманськими художниками я також розписувала шоломи.
Робота в «Софіївці»
Я з 2001 року щороку під час туристичного сезону працюю в «Софіївці». В мене, мабуть, найкраще місце роботи.
Я щоразу йду вранці пішки, дивлюся й думаю: «Яка краса, яке в мене гарне місце роботи, свіже повітря, приємні люди, колеги, моя улюблена справа». Люди ж приїздять туди з гарним настроєм, бо це відпочинок і парк в ім'я любові, тож з ними приємно спілкуватися. Лише сирена псує настрій.
І природа в «Софіївці» чудова — можна покинути палатку й піти написати з натури щось чи хоча б ескіз зробити. Не потрібно далеко ходити. «Софіївку» можна все життя писати і там знайдуться сюжети для всіх: цікаві ракурси, пора року міняється, час доби.
Як відбувається підготовка до туристичного сезону?
Взимку ввечері, коли темніє, сідаю під лампу й малюю невеличкі сувеніри, магніти, підлакові мініатюри на різних породах дерева. Тому що картину десь везти туристам складніше, а такі невеличкі сувеніри компактні й вони мають попит.
А вдень працюю в кімнаті — там зробили вікно велике до підлоги, щоб було видно, й це в мене майстерня зимова. А влітку на балконі, він великий, виходить на південно-західну сторону. Мені подобається писати картини, коли натуральне освітлення.
Олійними фарбами працюю, коли пишу картини. Невеличкі сувеніри — темпера. Й лак зверху.
Малювання — робота чи життя?
Взагалі, спочатку я хотіла бути художником-модельєром, тому що мені подобається, коли люди гарно одягаються, зі смаком. Я вступала у Львів на текстиль і ткацьке виробництво, але не пройшла. А потім життя закрутилося, мені захотілося бути самостійною — пішла на роботу, працювала художником, оформлювачем. Потім займалася мініатюрою підлаковою, дуже тонка така робота, цікава, але складна — коли личко три міліметри на тій скарбничці, а треба ще на ньому намалювати очки, брови і все інше. І я працювала без лупи.
Малювання — це, виходить, вже робота мого життя.
Коли буде персональна виставка художниці Людмили Довгань?
Вже трішки робіт у мене назбиралось. Тож можна робити, можливо з кимось в парі. В ДІАЗ «Стара Умань» практикують спільні виставки, щоб були більш насиченими та різноманітними — кілька стилів, кілька характерів.
Але я маю виставку в «Софіївці» кожного сезону. Там, звичайно, основна тематика — парк. А на виставку потрібно різноманітніше.
До речі, мені подобається робити серії. В мене була серія: «Дошка візуалізації», «Птахи «Софіївки»». Ще люблю тваринок малювати. Щоб люди трішки посміхнулися, то буває малюю картинки з гумором.
Улюблений художник
Мені дуже подобається Рембрандт. Взагалі, я шокована — це якась неземна людина, неземний художник. Також подобаються Леонардо да Вінчі, імпресіоністи Ван Гог, Сезан, голландські художники, які писали такі реалістичні натюрморти: — ті булочки лежать чи те вино в бокалі світиться — зараз так не пишуть.
Порада молодим художникам від Людмили Довгань
Непогано було б мати наставника, знайти хорошого педагога, як в мене був Корній Генріхович Мікіндо, який дійсно відкрив двері у світ мистецтва, по-справжньому відкрив двері у світ мистецтва.
Потім, звичайно, треба працювати на пленері, багато писати з натури.
І, звичайно, не завадило б ходити в музей, роздивлятися, як працювали талановиті художники, роздивлятися їхні техніку, тематику.
