Серце доктора філософських наук, професора кафедри соціально-гуманітарних і правових дисциплін Уманського НУС Павла Ямчука зупинилось 5 січня цього року. Це було неочікувано для всіх — колег, друзів, близьких по духу людей. Вражені новиною керівники та працівники Видавничо-поліграфічний центр «Візаві» твердо вирішили — видати друком книгу Павла Миколайовича «Фотолітопис мого родоводу».
І саме в день народження Павла Ямчука, 18 березня, Видавничо-поліграфічний центр «Візаві» та неМузей «Таємниці будинку Файнштейна» провели презентацію книги «Фотолітопис мого родоводу» та вечір пам’яті професора Павла Ямчука.
— 19 травня 2020 року Павло Ямчук зайшов у редакцію «Візаві» та приніс рукопис книги про свій рід. Але він довго вагався, не наважувався оприлюднити свою книгу. Потім почалась повномасштабна війна, тривожні й сумні думки про долю рідної країни, яку він так любив — як матір, пам’яті якої й хотів присвятити свою книгу, — такими словами розпочала вечір пам’яті співробітниця «Візаві» Ксенія Князева. — Наприкінці грудня 2023 року Павло знову зайшов у редакцію й завів мову про випуск книги. Та він не встиг зробити поправки, принести додаткові тексти… В січні 2024 його серце раптово зупинилося. Але той перший варіант книги дивовижним чином зберігся в робочих папках редакції.
Колектив ВПЦ «Візаві» вирішив видати його книгу й показати людям цей фотолітопис в пам’ять про Павла Ямчука.
— Павло Миколайович приніс нам свою книгу майже чотири роки тому. Але він продовжував над нею працювати, тож й до друку не доходило. Коли дізнались, що Павло Ямчук помер, ми вирішили, що обов’язково мусимо видати його книгу. На щастя перший варіант рукопису зберігся. Й сьогодні, під час презентації, я зрозуміла — виконала те, що мала зробити, — говорить Лариса Абрамець.
Павло Миколайович присвятив книгу саме своїй матері — Любові Тимофіївні Ямчук, яку безмежно любив та поважав. В книзі він розповідає про маму, як про найдорожчу людину в своєму житті. Також «Фотолітопис мого родоводу» — це, звичайно, розповідь про родовід Павла Ямчука, його батька і дядька. Це розділ про вчителів, яких йому подарувала доля. Про книги, які він мав у своїй бібліотеці із дарчими написами авторів. І, безумовно, це розділ про самого Петра Миколайовича.
На презентацію книги та вечір пам’яті зібрались друзі й близькі люди вченого, педагога, сподвижника української гуманітарної науки, мислителя, вірного патріота, доктора філософських наук, професора Павла Ямчука. Вони ділились своїми спогадами й розповідями, виконували музичні твори.
— Ми часто дискутували, я ставив деякі питання. Він мене ввів у філософію, запрошував на конференції. Одна з тем, яку ми обговорювали — це пасіонарна особистість. Ось тут на цьому місці, я запитував, що таке пасіонарна особистість. Він мені давав різні визначення. Я ж просив — коротше. І він відповів: пасіонарна особистість — це сіль землі. І слухаючи його біографію, спогади про маму, про тата… я зрозумів, він і є сіль землі, — пригадує Дмитро Абрамець. — Від нього було черпати, черпати й черпати знання.
— Павло дуже переймався долею Ольги Діденко, завжди допомагав. Ніколи не забував привітати її з днем народження, навідував її могилку, — розповідає Ольга Скуратовська, внучка Ольги Діденко. — Він був дуже світлою, доброю, щирою людиною. Дуже любив музику. для мене особисто він відкрив композитора Володимира Петровича Губу, з яким був знайомий, — це один з шістдесятників.
В день пам’яті Павла Ямчука видану книгу «Фотолітопис мого родоводу» презентували друзям, які завітали на вечір пам’яті. Якщо ви також хочете замовити книгу, звертайтесь до ВПЦ «Візаві».
