Сашко Лірник — наш земляк, адже народився і виріс в Умані. А ще він відомий казкар, письменник, теле і радіоведучий, автор телепрограм, сценарист та актор, учасник і член журі різноманітних фестивалів. Фільми «Чорний козак» та «Пекельна Хоругва, або Різдво Козацьке», мультсеріал «Моя країна — Україна» зняті за його сценаріями, казками або ж за його ініціативи.
Сашко Лірник говорить, що ніколи не рахував, скільки знає казок, але їх точно вже близько тисячі.
— Я ніколи не рахував, але в інтернеті тих, що я записав, десь біля тисячі. Скільки з них там оригінальних? Ну, триста точно є. Я завжди з голови пишу, ніколи не читаю, ніколи житті не читав, тільки з голови. І буває, що починаєш про одне, продовжуєш про друге, і нова казка виходить. Або якусь відому переказуєш по-своєму, а вона ще цікавіша виходить, — розповідає про казкування Сашко Лірник.
Сьогодні редакція УманьNews.City пропонує вам 10 фактів про казкаря Сашка Лірника.
Сашко Лірник — це насправді Олександр Власюк
Коли мене запросили на телебаченні створити свою програму, я не знав як її назвати. А тоді якраз грав на лірі і так чомусь подумав і назвав «Казки лірника Сашка». Це був 2000-й рік, мабуть. І з того часу я вже Сашко Лірник — я вже звик, мені дуже подобається, мене так і дома вже «Лірником» називають. А деякі думають, що це правда моє прізвище, ну нехай. Як сталося вже.
Є така прикмета чи повір'я у кобзарів, якщо з’являється новий інструмент у кобзаря, то він повністю міняє його життя. Так і в мене, коли з'явилася ліра, в мене повністю змінилося життя, абсолютно.
Ким був Сашко Лірник, до того як став казкарем?
Я був інженером кораблебудівником — вчився в Одесі. Після закінчення навчання по розподіленню мене відправили в Мурманськ. Я там працював на заводі, потім зробив своє власне підприємство теж по ремонту кораблів.
Але душа просилася і я постійно творив, вигадував, співав, їздив в українське земляцтво — у 85 році я поїхав в Мурманська, а 86-му вже створив українське земляцтво. Творча натура просила цього.
Але весь час тягнуло додому. Їздив часто на підняття прапора, на 500-ліття козацтва — весь час я тут товкся. Я поїхав в Україну на фестиваль і познайомився тут зі своєю дружиною майбутньою, і вирішив назад вже не повертатися. Просто плюнув, покинув, і все — залишився тут в Україні.
«Я дуже хотів Ліру»
Я, коли жив у Мурманську, створив українське земляцтво і ми збиралися в суботу-неділю, завжди щось готував, на гітарі грав, хоч з мене гітарист не дуже був, щось таке розказували… І мені дуже хотілося якийсь дивовижний інструмент. Мій знайомий тоді з Білорусі притяг волинку — козу. Я йому позаздрив, що ж таке й мені треба. І я захотів ліру. Але я тільки бачив її на картинці, а ніколи не чув як вона звучить. Але захотів. Якось через знайомих дізнався, що є такий майстер Толя Пасічний і він ніби може зробити.
Я таки його знайшов, приїхав, привіз гроші, але він робив бандури, а ліри — ні. Та я його вмовив, намалював, яку ліру хочу приблизно. Він таку й зробив, ну і получилась вона лише візуально, бо тож треба знати, як робити. Вона в нього вийшла така дивовижна, незвична, але абсолютно він не знав принципів, тому ліра не грала, не звучала. Потім він її переробляв, я переробляв, але вона все одно не звучала. Років п’ять вона в мене була і я вже й забув, що я їй зробив, але нарешті вона стала грати.
От із того часу я вже почав грати на лірі. Сам учився грати.
Улюблена казка Сашка Лірника, яку він написав
Із моїх — це дві. Одна — «Чорний козак». А друга про Грицька Кобилячу смерть. От дві казки, вони різні, але вони такі всеохоплюючі.
Кожна по своєму класна, я не можу сказати, що ця краща або ця краща. У кожній своє є.
Улюблені місця в Умані та в світі
Я дуже люблю той будинок, в якому народився. Там вже інші люди живуть, але мені це місце постійно сниться і мені хочеться туди повернутися. Каже мама: «Де пупчик закопаний, туди й тягне». Це в Умані.
Ще в Єгипті є таке місце на Червоному морі, серед пустелі, біля міста Марса-Алам — пустеля і берег, більше там нічого немає. І для мене це місце, як місце сили. Ти сидиш і в інший світ потрапляєш — тут море, скільки видно до обрію, різнокольорове, а позаду пустеля. Я туди кілька разів повертався і ще раз хочу повернутися. От там якесь таке відчуття. Тут в Умані мій пупчик, а там пуп землі.
Що любить читати Сашко Лірник?
Я читав, наприклад, Жадана — вірші мені дуже сподобалися. Дуже подобаються вірші Фурси, Ліни Костенко.
А із прози мені дуже подобався Костянтин Когтянц. Він кілька книг написав — його фентезі геніальні. Я з ним переписувався, він казав, що буде продовжувати, але не склалося, помер.
От це те, що мені подобається.
Улюблена страва — борщ
Борщ. Але правильний, хороший.
Правильний борщ вариться на заквашених бурячках і буряк обов’язково має бути смугастий, і обов’язково порізаний. Це правильний борщ, він своєрідний смак має. Ну, і з квасолькою, і настояний добре. Ото борщ — їси і радієш життю.
От проводять фестиваль борщу у «Холодному яру», а я — голова журі. Я вже напробуюся, яких хочеться. Я і білий борщ їв, дивний такий. У кожного села свій, і кожен раз якийсь новий стає чемпіоном.
Люблю я борщі.
Чи вийдуть друком невдовзі нові казки від Сашка Лірника?
В мене вже багато написано казок. Але, щоб видавати зараз під час війни, треба великих грошей, у мене їх немає. А людей просити мені гріх, треба збирати на військо. Тому поки я їх записую в аудіоваріанті і розсилаю по електронній пошті.
Крім того, я працюю на польському радіо «Польське радіо для України», теж щодня записую українську казку. І на радіо Україна теж.
Кожен день записую нове, нове, нове. Я це люблю і воно в мене виходить.
А щодо збірника, в мене вже є книжка нова написана — сучасна міська казка про доктора Лапочку і його друзів. Це історія про місто, в якому живуть і люди, і звірі, і лікар лікує всіх, і там детективи з цим пов'язані. Самому цікаво. При чому історії беруться з життя і перетворюються на казку. Якщо вдасться книжку видати, це буде бестселер, а поки буде в такому аудіо-варіанті, електронному.
Книжки Сашка Лірника зараз ілюструє його брат Василь Власюк
У нас з братом гарний тандем, шкода, що він раніше не ілюстрував. Коли він повернувся в Україну, то почали працювати разом.
Я написав книжку дитячих віршиків «Пухнасті казочки», мене мами часто просили для дітей щось, і Василь проілюстрував. Вийшла така книжка гарна, що вже кілька тиражів видання було. Чудова, дуже вдала книжка. Наступну книжку він зробив «Серце Шувара», там така козацька містика.
Василь і «Доктора Лапочку» обіцяв ілюструвати.
Любив у дитинстві слухати або читати казки
Мені братик читав, батько розказував казки. А я почав читати десь з чотирьох років і тоді вже сам захопився дитячими журналами і казочками.
Улюбленими казками були і зараз є «Котигорошко», «Яйце-райце». Бо там у них все є, якщо правильна ця казка записана.
У мене є улюблена товста українська книжка «Українські казки, оповіді і анекдоти», вона в мене й зараз є — вже стара вона, розлізлася, але звідти казки я на пам'ять знаю, з них все почалося.
