28 липня в Музеї просто неба в Пирогові презентували відновлену хату із села Старі Бабани Уманського району Черкаської області. Реставрація хати — це три роки відновлювальних робіт, які виконували працівники Музею, а також науково‑пошукових експедицій та досліджень.
Редакція УманьNews.City поспілкувалась із завідувачкою експозиційного відділу «Середня Наддніпрянщина та Південь України» Національного музею народної архітектури та побуту України Аліною Любаренко, яка детально розповіла про історію цієї хати, проведені реставраційні роботи, а також — про представлені для огляду експонати та настінні розписи. Аліна зауважила, що все‑таки краще один раз приїхати й подивитись на власні очі, ніж почитати й переглянути світлини.
Задня стіна хати зі Старих Бабанів
Історія хати із села Старі Бабани та її мешканців
Хата із села Старі Бабани з’явилася в Національному музеї народної архітектури та побуту України в 1981 році. Завідувачка експозиційного відділу «Середня Наддніпрянщина та Південь України» Аліна Любаренко розповідає, що історія цієї хати дуже довга та цікава. Попри те, що закупили її в Музей у 1981 році, однак експонувати із відкритим інтер’єром почали набагато пізніше — із 2000‑го року. Тоді в хаті був представлений святковий інтер’єр — весільний. Проте згодом прогнили та просіли дубові підвалини, на яких стояла хата, у наслідок чого — тріщини та деформація стін будівлі. Також була пошкоджена стріха. Це призвело до протікання, руйнування глиняної обмазки стін. Тож уже із 2017-го року хату закрили через аварійний стан.
Під час відкриття реставрованої хати 28 липня в Музеї побувала навіть праправнучка (Олена Вітрів) тих людей, які будували цю хату в кінці ХІХ століття. Аліна Любаренко розповідає, що пошук інформації про хату та нащадків тих людей, які в ній жили, — це була цікава робота, яка відкрила багато нової інформації.
— Я навіть не пригадаю увесь ланцюжок, завдяки якому мені вдалося знайти Олену Вітрів. Вона ще маленькою дівчинкою після шкільних уроків забігала на обід до бабусі та дідуся, які жили в цій хаті. Олена досі пам’ятає той побут своїх стареньких бабусі і дідуся. Їй важко було стримувати емоції, коли вона вперше за багато років переступила поріг рідної хати, — розповідає про емоції нащадків колишніх власників хати, які побували на презентації, пані Аліна Любаренко.
Олена Вітрів — праправнучка тих людей, які будували цю хату в кінці ХІХ століття, на відкритті
— У наших документах було зазначено, що хата належала Левку Нижнику, а продав її Віктор Шуляк. І я ніяк не могла збагнути, як пов’язані між собою ці два чоловіки. У мене було питань набагато більше, ніж відповідей. Оскільки хата була викуплена в 1981 році, тому було складно знайти інформацію про те, хто кому і ким доводиться. Довготривала пошукова робота мала певні результати: як виявилося, хата належала не Левку, а його дружині Ользі (у дівоцтві — Чепка). У цій хаті Левко, старший за Ольгу на 15 років, був у приймах, адже, одружившись з нею, він прийшов жити до її хати разом зі своїми трьома дітьми від попереднього шлюбу. У 1944 році в них народилася спільна дитина — Галина Нижник (у шлюбі вона стала Шуляк). А Віктор Шуляк — це її чоловік, який продав хату Музею. Але хата — це спадщина по жіночій лінії. Галина Шуляк (Нижник) у цій хаті народилася, і тут народилася її мама, яка до одруження з Левком проживала у цих стінах разом зі своєю сестрою. А до цього тут проживали їхні батьки (Петро та Параска Чепки). І саме для Петра ця хата будувалася його батьком у кінці ХІХ століття. У березні я поїхала в село Старі Бабани — мені дуже хотілося подивитись на місце, де стояла ця хата, поспілкуватися з родиною, з місцевими жителями. Бо кожна хата, як і людина, має свою «біографію».
Великодня експозиція
Після відновлення хати із села Старі Бабани у Музеї вирішили змінити експозицію — тепер тут представлено інтер’єр, який демонструє облаштування житла заможного селянина кінця ХІХ — початку ХХ століття відповідно до великодніх традиції Уманщини. До речі, завідувачка експозиційного відділу «Середня Наддніпрянщина та Південь України» Національного музею народної архітектури та побуту України зазначає, що постійно діючий великодній інтер’єр раніше не був представлений у Музеї.
Інтер’єр, який демонструє облаштування житла заможного селянина кінця ХІХ — початку ХХ століття відповідно до великодніх традиції Уманщини.
— Ми хотіли відтворити інтер’єр, який демонструватиме житловий простір селянина відповідно до календарно-обрядових свят, зокрема Великодня. Ця експозиція буде постійною й представлятиме особливості традиційного великоднього циклу на Уманщині. Тепер кожен відвідувач має можливість будь‑коли поринути в особливу атмосферу: побачити, а головне — відчути, як наші предки готувалися до цього свята, — пояснює вибір тематики для експозиції Аліна Любаренко.
Хата із села Старі Бабани розділена на дві частини, у кожній із яких відтворений великодній інтер’єр, який має своє смислове навантаження.
— І це те, до чого я прагнула — щоб, коли ми заходимо в ліву половину хати, було відчуття, ніби господиня в процесі підготовки до замішування тіста й випікання паски, до фарбування яєць та розмальовування писанок. У нас біля печі представлені пасківники. Багато хто з відвідувачів дивується й не може сказати, що це. Пасківники — це керамічні вироби, якими господині користувалися лише раз на рік — випікали паски, — розповідає про великодню експозицію в хаті пані Аліна. — А інша половина хати святкова: накритий святковою скатеркою стіл, на якому представлені високі рум’яні паски. Також наша майстриня відтворила писанки, які ми побачили у фондах Уманського краєзнавчого музею.
Експонати та розписи в хаті із села Старі Бабани
Сьогодні хату прикрашають відтворені розписи на стінах, стелі, печі та сволоках, а привезені з експедицій експонати доповнюють інтер’єр та розповідають про життя власників хати.
— Ми закарбували на стінах мистецький почерк української жінки, яка колись у себе вдома малювала подібні малюнки. Наші майстрині максимально точно відтворили ті розписи, що зафіксовані дослідниками в 1920-х роках минулого століття. І оскільки серед інших малюнків нам вдалося знайти й ті, що прикрашали старобабанівські хати понад 100 років тому, доречно їх показати загалу, — зазначає завідувачка відділу «Середня Наддніпрянщина та Південь України». — І місцеві жителі села Старі Бабани, які приїхали до нас на відкриття інтер’єру, були приємно вражені. Зараз, наприклад, ми вже не знайдемо жодної хати в цьому селі, яка має настінні розписи, мало хто з людей про це пам’ятає. Традиція, на жаль, поступово втрачалася.
Аліна Любаренко розповідає, що в хаті переважно використані малюнки із сіл Старі Бабани, Дмитрушки, Городецьке, Війтівка (Родниківка).
Зацікавлюють не лише старовинні розписи, які притаманні саме Уманщині, а й експонати, знайдені в селі Старі Бабани під час науково-пошукових експедицій.
— У фондовій колекції Музею є рушники, скатерка, гончарні вироби, передані родичами тих, хто жив у цій хаті понад 100 років тому. Також є й інші предмети, які були закуплені чи подаровані жителями із села Старі Бабани: лампадка, підсвічник, горщик‑борщівник (ним раніше користувалася Одарка Перепелиця — відома вчителька із села Старі Бабани), — розповідає про експонати в хаті пані Аліна. — В інтер’єрі також представлені фотографії Левка, його дружини Ольги та їхньої доньки Галини (мама Олени Вітрів). Ікони прикрашені неймовірними тканими рушниками, серед яких і ті, що ними користувалося не одне покоління, що проживало в цій хаті. Ми настільки прониклися історією села Старі Бабани, історією родини, що оминути або проігнорувати речі, які колись передала нам родина чи місцеві жителі, просто не могли.
Далі буде
Пошукову, народознавчу та дослідницьку роботу в Національному музеї народної архітектури та побуту України планують продовжувати. Сьогодні шукають тих, хто б міг перевезти із села Старі Бабани до Києва фрагменти каменю, за допомогою якого буде можливим відтворення автентичної огорожі із місцевого граніту. Тож, якщо ви можете із цим допомогти або знаєте таких людей, можете сконтактувати із працівниками із Музею у Facebook.
— Це ще не кінець, це тільки гарний початок. Попереду ще більше досліджень, доповнень та вдосконалень. Плануємо показати каменотесний промисел села Старі Бабани. З відрядження, яке було в березні цього року, ми привезли інструменти, якими місцеві каменотеси обробляли камінь ручним способом. Таких експонатів у Музеї ще не було. Це село цікаве ще й тим, що досі збережені зразки кам’яної огорожі, кам’яних слуп (використовувалися для будівництва господарчих будівель), — говорить завідувачка експозиційного відділу «Середня Наддніпрянщина та Південь України» Аліна Любаренко.
Довідка: Хата із села Старі Бабани Уманського району Черкаської області (кінець ХІХ століття)
Традиційне сошне житло з розвиненим плануванням хати на дві половини через сіни, у правій половині — відділена хатина (ванькир). Долівка мащена. Стіни та стелі мащені й білені. У сінях — великий «бовдур»-комин, зведений кошем на двох поздовжніх балках.
