Уманські художники, які є учасниками VI традиційного загальноміського пленеру «Мікіндівські пленери» 21 липня побували на трипільській толоці у Легедзиному.
Як розповіла старший науковий співробітник Художнього відділу Уманського краєзнавчого музею Валентина Коробань, цього року «Мікіндівські пленери» розширили і формат роботи і територію проведення пленерів. І це був перший виїзний пленер за роки проведення.
— Ще взимку, коли ми розробляли наші плани, ми вирішили трошки відірватися від нашого міста і запланувати виїзний пленер. Ми думали на Букський каньйон, а потім вирішили все-таки поїхати до Легедзиного, зідзвонилися з Владиславом Чабанюком і він нам дав таку ідею — давайте зробимо толоку влітку. І сьогодні ми тут та запалилися трипільською енергетикою, — розповіла Валентина Коробань.
Щоб познайомити художників із життям трипільців, розповісти про їхні звичаї, про археологічні знахідки, директор Державного історико-культурного заповідника «Трипільська культура» Владислав Чабанюк провів для учасників VI традиційного загальноміського пленеру «Мікіндівські пленери» екскурсію заповідником. Він розповів про історію дослідження трипільської культури на Черкащині, художники змогли побачити карти поселень трипільців, їхні знаряддя праці, моделі жител, познайомитись із виробами з глини, розписами тощо.
Директор ДІКЗника «Трипільська культура» Владислав Чабанюк зазначив, що вперше учасниками толоки у Легедзиному є така кількість професійних художників.
— Років шість малюнки на наших хатах і ось цей знак, який є вже навіть на наших квитках, не оновлювались, тому уманські художники нам допоможуть і оновлять хатки, і допоможуть нам побачити їх у всій красі. Так трапилось, що художники зацікавились темою трипілля і ми вирішили, що найкраще отримати інформацію можна тоді, коли ти не просто дивишся чи тобі хтось розповідає, а коли ти руками і ногами це все відчуваєш. Тому у нас сьогодні поєднання інформації про трипільську культуру і самої роботи — художники беруть участь у відновленні житла і цим підтримують нашу спадщину, — говорить Владислав Чабанюк.
А після екскурсії художники спільно із працівниками заповідника та гостями спільно замішували глину із половою, для ремонту трипільських будинків та оновлювали трипільські розписи. Замішуючи глину, співали українських пісень, а оновлюючи орнаменти розписаних трипільських хат, ділилися враженнями.
Художниці Ніна Федотова та Юлія Майборода спочатку місили глину з половіою, а потім оновлювали орнаменти на трипільських житлах.
— Я згадала дитинство. Я народилася тоді, коли ми з глини ліпили якісь там котлети. Білила хату в бабусі і я знаю, як це місити глину для хати, знаю як будували з глини. Знаю, що таке полова. Гарний настрій, тому що всі разом, ніби якесь свято. Цікаво, взагалі цікаво — з таким гарним настроєм приїхали і хочеться взяти участь в цих всіх заходах і глину помісити, і пофарбувати. Це є можливість відволіктися від буденності і почати робити нову роботу, — поділилась враженнями художниця Ніна Федотова.
— Я щось схоже робила колись — я розмальовувала барельєфи. Більше не було такого досвіду. Взагалі, цікаво те, що це не фарби такі звичайні. І подача цікава. Я також місила глину — вона дуже цікаву текстуру має, дуже сніжна і приємна, затягує. Дуже цікавий такий процес, — розповіла художниця Юлія Майборода.
Художники та педагоги Тарас Крамаренко та Олена Семенова замішаною глиною затирали тріщини та оновлювали розшивку між колодами.
— Хата трипільська має тріщини і нам потрібно реставрувати, затерти. Я думаю, толока — це справа корисна і приємна, — говорить Тарас Крамаренко.
— На толоці я ніколи раніше не була і це для мене новий і гарний досвід, адже робимо те, що раніше робили люди — збиралися громадою, разом будували хати і дружні були. Нам зараз як ніколи потрібно бути дружніми. Такий досвід потрібен кожній людині, щоб знати як це все робили наші предки. А з точки зору художника — це використання надбань наших пращурів і це потрібно зберігати, це потрібно в наш час, — зазначає Олена Семенова.
За кілька годин фасади двох трипільських жител у селі Легедзиному, які є на фото і селфі багатьох українців, вже стояли як новенькі — художники та працівники заповідника завзято працювали і вицвілі кольори білої, жовтої та червоної глини трипільських орнаментів вабили свіжістю.
— Сьогодні маю неочікуване задоволення і неочікувані враження. А ще сьогодні маю спілкування з гарними людьми, яких давно знаю. І здається, що минуле повернулось, — поділилась враженнями від толоки у Легедзиному художниця Лариса Гоменюк.
— У мене неймовірні враження, я увійшов у ту культуру, яка була тисячі років тому і фактично та атмосфера передалась нам, бо ми всі разом робили одну справу. Тут і вивчаєш історію. І згадуєш дитинство, коли у бабусі робили вальки і все село допомагало будувати хату. Це цікаво, — розповів художник і голова ГО «АРТ-Умань» Сергій Шандра.
— Коли малюю це все, я ніби провалююсь у часі і відчуваю себе древнім трипільцем, мені здається, що відчуваю те, що відчували вони. Намагаюсь зрозуміти, яке враження від цього поєднання кольорів, від того, що я обмальовую ними хату і так далі. і мені здається, що це поєднує наші епохи, наші покоління. І я думаю, що чим більше людей до цього доторнеться, тим бульше зрозуміють українську душу, — говорить художник Василь Власюк.
— Заняття мистецтвом — це емоції. Але зміст, який сягає тисячі і тисячі років, звичайно, — це вражає. Тобто, ці орнаменти, які дійшли до українців — це наш спадок, наше багатство і зброя проти наших ворогів. Ще коли започатковувався цей заповідник, мене здивувала цивілізація, яка існувала у проміжку дві тисячі років — мабуть це гармонія, сила. Це незвично і це викликає подив і бажання, мабуть, наслудувати їх. І бажання такої долі для України, яка б існувала багато тисячоліть і ніякі вороги не могли нас здолати, — Борис Яцюк.
А завершили день художники, які відвідали трипільську толоку, смачним борщем, кашею та трав’яним чаєм, якими частували господарі. Та переглядом документальних кінофільмім з кінотеки заповідника.
