Анастасія Гришакова досліджує історію свого роду вже кілька років поспіль. Однак цікавитись сімейною історією почала ще в юності. На сьогодні вона вже розплутала чимало родинних секретів і прослідкувала сімейних гілок свого роду, знайшла чоловікових предків, допомогла знайомим відшукати свої корені. Спеціально для читачів УманьNews.City пані Анастасія поділилась своїми родинними історіями, цікавими збігами під час пошуків і дала пораду тим, хто цікавиться власним родоводом і роздумує над тих, з чого ж починати власне дослідження.
Читайте історію, яку розказала Анастасія Гришакова і досліджуйте історії ваших сімей — це і цікаво, і важливо!
Дитяча цікавість стала початком надзвичайного хобі
Про свій родовід я почала запитувати в прабабусі з дитинства. Не знаю чому, але мені було цікаво, де вона жила. І вона розповідала про свою бабусю, вона дуже добре пам’ятала своє дитинство і розповідала певні нюанси — як жили, як говорили, як хата виглядала. Ці питання цікавили мене постійно: як жили, ким були і ці сімейні легенди хотілося підтвердити.
Вже в інституті, коли я подорослішала, була перша спроба пошуку — я написала запит в архів СБУ, адже зналата зібрати інші документи. А це все ж прапрадідусь і вже важко документально підтвердити родинні зв’язки, тож в мене не було усіх цих свідоцтв. Тому я цю справу відклала.
Загалом я інформацію про родину трохи записувала і дерево малювала за тим, що знала і що бабуся розповідала мені, також за фотокартками, а ще у нас зберігся посімейний список — це велика рідкість і щастя було для родини.
Але згодом я знову отримала новий і найбільший поштовх до пошуків. Це було роки три тому, коли ще й мій дядя сказав, що давайте досліджувати рід. Я зрозуміла, що це цікаво не лише мені і так відкрилось нове дихання. Так я почала активно вивчати, які є архіви, де зберігаються, чи є доступ до них, щоб можна було їх досліджувати з дому. І виявилось, що все це доступно, були б бажання і час в людини. І все це можна робити навіть на смартфоні.
Коли я розкрила багато інформації про своїх рідних і зрозуміла, що мені вже не вистачає в тих джерелах інформації, я почала чоловіків рід досліджувати, для багатьох знайомих знайшла інформацію. Розумію, що для людей є потреба в цьому. А коли почалась війна, то взагалі масово почали говорити про історію не лише України, а й конкретно своєї сім’ї і родини.
Цікаві і надзвичайні родинні історії
Так я зрозуміла, що є потреба, аби показати, де можна знайти інформацію. Адже вона є відкрита і це може робити будь-хто, не обов’язково десь їхати чи писати запити. Звісно, є архіви, які ще не оцифровані і я кілька разів замовляла оцифровку, платила досить значні кошти. Але воно того варто, бо коли починаєш відкривати таємниці свого роду, ти настільки багато для себе всього розумієш, що навіть передати не можу. Наприклад, я за освітою інженер, мої дідусі й бабусі також інженери. І тут черговий раз передивляючись сімейні фотографії бачу, що мій прапрадідусь сфотографований в майстерні біля літака, і в формі. Я почала досліджувати цю форму і виявляється він був в авіаційних інженерних військах під час Першої світової війни. І я сміюсь, що я вже он в якому поколінні інженер і що ці зв’язки є.
Татова сторона в мене з Тернопільщини, сім’ю дідуся вислали в Сибір ще в 1951 році і я вирішила детальніше вивчити історію цієї території, як вони жили. Так я з’ясувала, що вони були лемками і прикрашали себе виробами з бісеру. Тож я дзвонила сестрі і розказувала, що зрозуміла, чому я так люблю працювати з бісером.
Це все наче дрібнички, але ти їх так викладаєш, викладаєш і це дуже цікаво, коли складається картина.
Нещодавно наш клієнт сказав, що досліджувати родовід так цікаво, теж хотів би знайти своїх. Розговорились і виявилось, що його рід з Підвисокого, а в мене теж є родина звідти — вони спочатку жили в Небелівці, а потім переїхали в Підвисоке. І я запропонувала йому глянути в архіві. Листаю, показала свої сім’ї — одну, другу і тут його сім’я… Виявилось, що наші предки були сусідами буквально через дві хати, тому що перепис робили підряд.
260 років родинної історії
Найдавніше, до якого року я розкопала історію свого роду — це орієнтовно 1760-ті роки. В тій інформації, що я знайшла, роки народження не вказані, але вказана дата одруження 1801-й, і вказане повне ім’я й по батькові, тобто ще й відомі ще старіші імена.
Також я зробила висновок, що майже усі предки козацького роду.
І по стороні свекрухи теж дуже цікаво — вони знали, що рід десь з Київщини, але не знали звідки точно. Завдячуючи сучасним можливостям і оцифрованим архівам ми знайшли, де в ІІ Світову загинув її дідусь, який вважався зниклим безвісти. Вдалось навіть поїхати до тієї братської могили і свекруха відвідала могилу свого дідуся, зараз ця територію в окупації. А потім я почала дивитися її рід і з’ясувала, що вони козацького роду, тому що прямо в документах вказується: козак такий, козачка така. Вони з Київщини і були в Переяславськму полку, в Баришевській сотні. І такі гарні описи: скільки землі мали, яке господарство і їхнє село Рудницьке дуже гарно описане. Тобто, ніколи не усвідомлювали, а виявляється, що її коріння козацьке і гарно підкріплене документами, а не лише сімейні легенди та здогадки. І тепер моя доця каже: «Я козацького роду», дуже пишається, що в неї є доказ.
Умані дуже пощастило, адже збереглися переписні листи — в 1897 році був перепис населення. Ми там знаходили нашого Волька Файнштейна і Найдіча.
В цих переписних листах зазначається багато деталей: голова сім’ї, батько, мати, діти і ще, що цікаво, чи були писемні, чи навчались в школі. Дуже приємно знаходити, що твої предки в 1897 році були грамотними.
Так, знайома була знайшла переписний лист, де зазначалось, що її прапрадід грав на скрипці і для неї це було дуже цікавою новиною. А мій — працював на млині, а згодом побудував свій млин, його син також мав млин. І розкуркулені вони були через ці млини.
І коли ти складаєш ці пазлики, то в голові вже вимальовується певна картина. І навіть деякі речі можеш для себе пояснити. Наприклад, чому маєш бунтарську натуру і дуже категоричний характер, чому так за Україну. А виявляється, в роду були люди, які були проти подій, які тоді відбувалися, яких знищували.
Була дуже цікава історія, коли знайшла справу мого репресованого прапрадідуся. Коли читала як сексоти доносили, було настільки боляче читати архіви і бачити, що тисячами людей висилали (і це лише Кіровоградський архів), й всіх за однією статтею, бо були проти радянської влади. І ось проти мого прапрадідуся односельці давали свідчення про те, що він агітував селян не здавати хліб, бо буде голод. Це було, здається, в 1931 році, ми всі знаємо, що потім був голод. Коли читала це, то плакала, бо розуміла, що дідусь попереджав, а його ніхто не слухав, на нього доносили, його на Соловки відправили. І все.
Ще один прадід з іншої сторони влаштував партизанський загін, забирав у продзагонів хліб і повертав людям.
Якось познайомилась з автором, який писав дослідження про село Кленове на Кіровоградщині, потім працював над Голованівщиною. І я запитала в нього, чи є інформація про Антоновичів, оскільки мої Антонік з часом стали Антоновичами. І ватажок Чорна борода — це рідний брат мого дідуся, який був в авіаційних інженерних військах. Він мав освіту, не лише школу, а й училище, був вже молодим хлопцем в Першу Світову війну і служив, а в 20-х роках, коли почалась національно-визвольна боротьба, став отаманом Чорна борода, організував свій загін десь із двохсот чоловік, який навіть мав йти звільняти Умань від червоних. В мене було його фото, тож я йому передала його для книги. А з іншої книги «Шляхами на Соловки» ми дізнались про подробиці загибелі Чорної бороди, бо автор був в його загоні і добре описав ті події, а в родині усіх подробиць не знали, бо про це мало говорили в той час.
ДНК-тести й цікаві історії
Крім ось таких документальних матеріалів в архівах, які опрацьовувала, я ще зробила ДНК-тести для батьків, також хочу ще замовити бабусі і дідусю, щоб ще більше звузити пошуки.
Я отримала результати і там так цікаво — є карта по якій показується етнічне походження того, кого досліджували. Моя мама — українка, є ще трохи Польщі і Білорусі. А в тата вийшла Ірландія — майже 19%, це дуже багато. Я спочатку не зрозуміла, бо ж звідки, а виявляється, що саме в лемках дуже багато етнічного походження з Ірландії, оскільки колись було таке переміщення людей.
А найкорисніше в цьому усьому, що можна побачити співпадіння, збіженців, як їх називають. Тобто люди в різних країнах також зробили такі ж ДНК-тести і сайт показує певний відсоток спорідненості — п’ятиюрідні, шестиюрідні, але й буває, що знаходять ближчу рідню. Я почала дивитись своїх, але, на жаль, відсотки співпадінь були дуже маленькі, дуже далекі, бо в нас в Україні ще не так багато людей робили такі тести. Тоді спробувала подивитись за прізвищами і спочатку вводила українською, потім англійською і знайшла прізвище Антонік. У мене в роду було таке прізвище, а тут чоловік з Польщі, який пише, що в нього в роду також є Антоніки. Я вирішила подивитись його дерево, але імена мені були незнайомі, однак зацікавила фотографія, на якій один чоловік здався знайомим, ніби я його вже раніше бачила, а він був якимось прапрадідом того поляка.
Мої прабабуся і бабуся зберігали усі фотокартки і я маю дуже старовинні знімки. І ось є фото, про людей на якій говорили: «Це родичі з Польщі, але я не знаю хто». Я знаходжу цю фотокартку і бачу там саме цього чоловіка. Ми з сестрою написали листа тому поляку, що маємо фото його предків, ми точно з вами родичі. Ви не уявляєте його здивування і захват. Він відповів, що це його прадідусь, а знімків жінок (прабабусь), які разом з дідусем на сфотографовані, у нього раніше не було. І завдяки тому, що в моїй родині фото збереглось, він з’ясував, що це дружина прадідуся. Ми встановили, що той чоловік на фото мій прапрапрапрадідусь, а цей чоловік з Польщі виходить мені п’яти- чи шестиюрідним дядьком. І ось так ми почали спілкуватись, віднайшли і встановили цю лінію. Також він сказав, що ще має родичів з України, але не має доступу і досить погано читає українською почерки в записах. Я йому подивилась інформацію в архівах і виявила, що ці його родичі з Одеси, але переїхали туди зі Звенигородщини. А ще нещодавно він написав, що до нього звернулась жінка, яка також нам рідня і вони продовжуватимуть пошуки інформації в польських архівах і можливо нам вдасться ще розширити дерево.
Коли шукаєш і знаходиш
Коли вдається знайти інформацію і скласти повну картину, я стрибаю по квартирі щаслива зі словами: «Найшла, найшла, найшла», а чоловік і дитина шоковані.
Дуже приємно, коли ти шукаєш і знаходиш. Особливо, коли довго шукаєш і вже навіть втрачаєш надію отримати результат. У мене була одна гілка з Новомиргородського району Кіровоградщини — частина інформації є, а десь із 1930-х прогалина, оскільки тодішні архіви часто дуже погано збережені, а то й втрачені з різних причин. І от я знаю, де предки жили, знаю імена та прізвища, з 1800-го року я все дерево склала й вималювала, тому що в Одеському архіві документи збереглись, а ось дідуся не можу знайти. Я дуже довго шукала, кілька років. І тут не так давно знайшла запис, що дідусь був учасником першої Світової війни і загинув там.
І це було щастя. Коли я знайшла того дідуся, бо в мене все зійшлося — вдалося знайти, хто кому й ким доводився і яка гілка пішла.
Однак я маю ще предків, про яких не знаходжу інформації, про те звідки вони переселились, яку віру мали — бо це все різні архіви.
Коли відкривають архівні документи для загального доступу
В Україні документи, яким вже більше 75-ти років, можуть бути виставлені у вільний доступ. А якщо менше 75-ти, то потрібно робити запити і доводити кровну спорідненість, бо це вважається конфіденційна інформація. А в Польщі, здається, ще довший термін, коли документи вже викладають у відкритий доступ. Є польські сайти з архівною інформацією, але потрібної мені я там не знайшла. А от в росії взагалі все складно з доступом до архівів.
Можу сказати, що в пошуку інформації про предків значну роль відіграє і везіння. Бо дуже багато інформації було знищено. Так як і зараз, наприклад, Херсонський архів окупанти вивезли і тепер навряд чи вдасться його повернути. Бо за роки незалежності українські архіви, які чомусь зберігаються в росії, не відкрили і не повернули.
Наприклад, в нас СБУ передало архіви в обласні і там можна знайти свого репресованого предка — почитати справу, дехто навіть знаходить із фотокартками, там описується родина, чим займалися, навіть підписи є. Мені було приємно, коли знайшла підпис предка — прапрадідусь написав «Сотніченко», через «і» і це так важливо розуміти наскільки несправедливо його засудили.
Нещодавно, наприклад, спільнота однодумців робила спільне замовлення, скидались коштами і оцифрували маєтності, що належали Потоцьким. Там є й Уманщина, трохи Кіровоградщини. І є люди, які дуже професійно займаються генеалогією.
Порада для тих, хто хоче дослідити свій рід
Починайте з опитування родичів. Це рекомендують усі і я, і професійні дослідники. Перш ніж починати дослідження, потрібно поговорити з найстарішими в роду і взяти в них інтерв’ю. Тому що, хоч спочатку можуть ніби й казати, що нічого не знають чи не пам’ятають, однак згодом пригадують, хто ким був, де вчився чи працював. І це дає розуміння та ідеї того, з чого можна почати пошук.
І звісно фотокартки, якщо вони збережені. Раніше люди підписували фото: хто зображений, який рік, яке місце. І завдяки цим підписам теж можна вибудувати стратегію пошуку.
Також документи — свідоцтва різні.
Тобто, потрібно зібрати максимально інформацію як підґрунтя, щоб знати, де шукати, в якому архіві.
Родинне фото Анастасії Гришакової
Якщо ви хочете детальніше дізнатись, як шукати інформацію про свій родовід, підписуйтесь на сторінку Таємниці будинку Файнштейна, тут планують проведення заходів на яких покажуть, як досліджувати родинне дерево й шукати інформацію про предків.
