Уманський хореографічний колектив «Крок вперед» відомий в Україні і за кордоном. Вони переможці всеукраїнських і міжнародних конкурсів, організатори фестивалів «Global Dance» та «Душею сповнений політ», волонтери і популяризатори України та Умані за кордоном.
Редакція УманьNews.City поспілкувалась із засновницею «Крок вперед» Вікторією Глобчак, щоб розповісти своїм читачам про історію, сьогодення і плани уманського колективу.
Вікторія Глобчак розповідає, що в школі вона мріяла бути медиком, але потім зрозуміла, що танець — це її життя і покликання. Тому жодного разу не пошкодувала про свій вибір і щаслива працювати з дітьми. А з танцем познайомилась завдяки своїй мамі, яка запропонувала займатись хореографією доні, коли та почала дорослішати і швидко рости.
— До 9 класу я мріяла бути хірургом і лише в 10-му, коли потрібно було остаточно визначатись з професією, я зрозуміла, що не можу жити без танцю. І тому я вибрала те, до чого лежала душа — хореографію. А далі жодного разу не хотіла змінити цю професію. Я працюю із четвертого курсу університету хореографом, це вже 20 років, — розповідає хореограф. — Я ніколи не називаю танець своєю роботою. Танець я називаю своїм стилем життя, натхненням. Був такий період в житті, коли я через певні об’єктивні причини трішки відходила і тоді думала: чи могла б я далі без цього виду мистецтва і розуміла, що не змогла б. Тому що цей процес не залежить від вас взагалі, ви не можете примусити себе ставити хореографію — вона або народжується, як вірш, або її немає.
Хореографічний колектив «Крок вперед» існує вже майже 13 років, його засновниця Вікторія Глобчак розповідає, що тоді майже рік вони працювали без назви, але вже повноцінних 12 років колектив діє і розвивається самостійно.
Сьогодні «Крок вперед» об’єднує кілька сотень дітей віком від 3 до 16-17 років, а також два дорослих колективи «Кульбабки» і «Дружки-подружки»
— До повномасштабної війни в нас було близько 400 діток. Після 24 лютого 2022 року близько 80-100 діток виїхали закордон, але приєднались внутрішньо переміщені. І на даний час близько 300, плюс два дорослих колективи «Кульбабки» (колектив наших мам) і «Дружки-подружки», який дістався мені від Вадима Костриці і яким я керую вже 14-й рік. Тому усіх разом нас зараз 350-370.
Назва колективу «Крок вперед» має свою філософію, яка спонукає ніколи не зупинятись на досягнутому і щодня рухатись вперед.
— «Крок вперед» — моя назва. Це, напевно, в молодості вплив американських фільмів «Крок вперед», які дивились усіх, хто захоплювався танцем. По-друге, я дотримуюсь такої думки — як корабель назвеш, так він і попливе. Девіз нашого колективу «Не порівнювати себе з іншими». Тобто, якщо ми зробили крок вперед в порівнянні зі своїми досягненнями, значить ми на правильному шляху. «Крок вперед» — це така назва, яка показує, що ми стали трішечки кращими, ніж були вчора.
Останні чотири роки складні для багатьох. Спочатку карантин, а тепер повномасштабна війна внесли чимало коректив у роботу будь-яких колективів і в життя усіх людей. Однак хореографічний колектив «Крок вперед», як розповідає Вікторія Глобчак, зумів вийти з карантину із величезним новим досвідом.
— Карантин ми досить тяжко пережили, тому що був тривалий час, коли діти не займались взагалі, ми вели онлайн заняття і це було важко. Але тоді під час карантину я знайшла в собі дуже багато креативних ідей і ми максимум проводили все що можна було онлайн — крім занять це були різноманітні конкурси, поєднували хореографію і англійську мову, хореографію і малювання, хореографію і фотографію, — пригадує пані Вікторія. — І ми один з тих колективів, який вийшов з карантину без втрат. Бо я маю багато випадків своїх колег, які після карантину починали майже спочатку, бо частина діток відсіялась, частина перехотіла займатись, втратили мотивацію, форму. Бо хореографи можуть дозволити собі трохи відпочинку і перезавантаження, а далі ми маємо працювати, щоб не втрачати мотивацію і фізичну форму. Тому з карантином ми справились різними креативними ідеями.
А під час повномасштабної війни заняття в хореографічній студії колективу стала можливістю для дітей відволіктись і повернутись до улюбленого заняття. «Крок вперед» був серед хореографічних колективів Умані, які повернулись до роботи одними з перших. Однак через війну довелось скорегувати тривалість занять — раніше старші діти займались по 1,5 години чотири рази в тиждень, тепер по годині три рази на тиждень.
— Під час повномасштабної війни ми відновили заняття більше за проханням і бажанням батьків діток, які залишились в Умані. Вони телефонували і говорили, що дітям потрібне перезавантаження — не було школи, зачинені усі заклади і гуртки. Батьки просили хоча б годину раз чи два на тиждень. Нас тоді виручив старий зал, який розташовується в підвальному приміщенні і є укриттям (в перші дні я всі ключі від того залу віддала жителям будинку і вони сиділи в нашому танцкласі під час повітряних тривог). І в цьому залі ми могли бути як в укритті під час сирен і тривог, — розповідає про повернення до роботи Вікторія Глобчак. — Почали заняття спочатку десь 50-60 діток, а потім почали більше повертатись. Досить важко було, коли взимку не було світла. У нас там електричне опалення і коли відключали світло, то й не було опалення. Тому дітки вдягали кофти, чуні на ніжки, але не хотіли припиняти тренування. А для світла ми поставили діодні лампи. Ми відновили репертуар і при відсутності світла поставили багато нових патріотичних номерів.
«Крок вперед» впродовж усіх років російсько-української війни намагався допомагати захисникам. Також вони проводили благодійні заходи, під час яких збирали для хворих дітей нашого міста. І з початком повномасштабного вторгнення також не змогли залишатися осторонь подій в країні, тож активно долучились до волонтерської роботи.
— В моєму колективі немає групи, де б не воювали батьки дітей. Ми постійно в цій ситуації і навіть враховуючи те, що ми дитячий колектив, не можемо залишатись осторонь. І мій рідний брат зараз на передовій на Донецькому напрямку. Є дітки, які ходять на заняття і в них на кофточках написано «Я донька захисника України». Ми в цьому живемо, — розповідає пані Вікторія. — Коли тільки почалась війна, наша група «Крок вперед» перетворилась з танцювальної на волонтерську і батьки писали про різні потреби. а в групі більше 500 чоловік, тому всі проблеми вирішувались дуже швидко, батьки швидко реагували на всі запити і питання. Потім ми допомагали двом госпіталям. Спочатку раз на тиждень, потім трішки рідше приїжджали волонтери і забирали допомогу для госпіталю — вони нам говорили, що потрібно, ми збирали за тиждень і завантажували. Потім ми доєднались до мистецьких акцій і нам вдалося три машини відправити на передову — три пікапи. Одну ми зібрали повністю своїми силами, ще одну спільно з Holiday Fest. А останню машину передавали 95 бригаді — це звернулись конкретно до колективу і нам трошки не вистачало до повної суми, тож нам її доклали місцеві підприємці.
Впродовж року після повномасштабного вторгнення росії в Україну колектив «Крок вперед» зумів побувати на кількох міжнародних фестивалях, де демонстрували не лише свій рівень хореографії, а й розповідали про війну в Україні.
— Під час повномасштабного вторгнення ми були у трьох країнах: Болгарії, Туреччині і нещодавно повернулись із Чехії. Ці поїздки абсолютно відрізняються від тих, що були раніше. Колись ми їхали, щоб показати себе, творчість заявити про себе і місто. То тепер ми їдемо, щоб говорити про країну, обов’язково два три номери, які ми веземо, мають бути сюжетні про те, що відбувається зараз. Також дуже важливо те, що ми зустрічаємося поза сценою і відповідаємо на питання людей, особливо з тих країн, які мають нейтральну позицію, — ми розповідаємо їм як реальні учасники усіх подій в Україні. Тепер ми їздимо більше з просвітницькою метою. І в тих країнах, де ми були, найчастіше люди виражають свою підтримку. Але ми мали й ситуації з сербською делегацією, зі словенцем, з німцем — хтось говорив запитаннями, хтось пропагандистськими лозунгами, тому потрібне терпіння і пояснювати людям, ламати стереотипи, — розповідає про міжнародні зустрічі Вікторія Глобчак.
Вікторія Глобчак, що сили та натхнення працювати і творити сьогодні знаходить у спілкуванні з хорошими людьми, в роботі з дітьми, які завжди заряджають енергією. Саме це дає можливість створювати нові хореографічні композиції і планувати подальшу роботу колективу.
— В цьому році дуже багато колективів запитують, чи не відновимо ми наш фестиваль «Global Dance». Але я поки не готова брати на себе відповідальність, бо це життя й здоров’я величезної кількості людей і особливо дітей. Можливо наступного року. Але ми найбільше хочемо відновити не «Global Dance», а наш благодійний проєкт «Душею сповнений політ», щоб знову допомагати діткам, які потребують допомоги, — говорить про далекі і близькі плани пані Вікторія. — У травні ми їдемо на благодійний і творчий фестиваль у Львові. Потім плануємо взяти участь у «Квітневій феєрії» в УДПУ. Також плануємо грандіозну поїздку до Італії, поїде більше ста уманців — це буде таке турне: Венеція, Відень і Будапешт. Готуємо зараз нові номери, патріотичні — їдемо заявляти про Україну і Умані. Також готуємось до фестивалю «На кичері».
