Унікальний кулінарний хаб організували домогосподарки на Уманщині. В селі Гродзеве, Дмитрушківської ОТГ Уманського району, жительки села за допомоги старости села і підприємців вже рік готують домашню їжу для наших захисників.
Почали з підтримки своїх односельців, а нині випічку з Гродзевого знають, люблять і чекають захисники з усіх куточків України.
Як розповіла одна із засновниць кулінарного волонтерського цеху Світлана Шепета, ідея прийшла з перших днів повномасштабного вторгнення.
Практично відразу почали думати: чим ми можемо допомогти нашим захисникам.
І сама Світлана і багато її односільчанок вміють багато і смачно готувати. Тому ідея про приготування їжі для воїнів виникла ніби сама по собі.
Син пані Світлани, Сергій Шепета ─ староста села Гродзеве, і він окрім своїх адміністративних обов’язків по селу, відразу узявся за організацію кухні. Домовився з власниками, родиною Киселів, і ті безоплатно віддали в користування колективу сільських кулінарок приміщення старої кухні в їдальні колишнього колгоспу. Більше того ─ вони взяли на себе витрати по оплаті спожитої електроенергії і допомагають з продуктами і паливом для доставки готової їжі на фронт.
Також Сергій провів перемовини з підприємцями села, міста і району і багато хто відразу підключився допомагати: продуктами, спорядженням, коштами. Так, до речі вдалося і підвести воду в приміщення старої їдальні.
Зараз Сергій Шепета 2-3 рази на місяць сам везе продуктові вантажі в «гарячі точки», щоб доставити адресно своїм землякам, односельцям і чоловікам з інших сіл Дмитрушківської ОТГ. Щоправда, куховарки так завантажують автомобіль, що дорогою смачну домашню їжу з Гродзево роздають не лише своїм, а й тим військовим, хто служить поряд з уманцями, або й просто має тимчасові перебої з постачанням, чи через бойові дії нема змоги готувати їжу. Їжа розходиться миттєво. Смакують, дякують і просять привозити ще. Навіть роблять замовлення.
В перші дні, коли треба було з чогось почати, пригадує Світлана, на допомогу прийшла сільський голова Дмитрушківської ОТГ Тетяна Шевчук. Вона забезпечила борошном, крупами, олією, курями.
Власне, тоді почали робити тушкованки. Робили їх дуже багато всім селом. Тоді точно і діти і дорослі ─ всі робили, крутили, варили… Скільки зробили важко порахувати, але вантажили волонтерські машини практично через день.
Потім, було літо і дуже жарко, довелося «змінити профіль», взялися за випічку. Так ото і збираються дівчата з усього села, щодня щось пекти чи варити.
Кожна може прийти зі своїм рецептом по тому набору продуктів що є, запропонувати і всі вже підключаються. Дівчата збираються і ліплять і печуть – печиво, пряники, пиріжки, пироги, вареники. Все що тільки можна уявити.
Відколи почали вкладати в ящики з печивом і продуктами свою гродзевську візитівку,─ розповідає Світлана (самі таку картинку зробили з фотографією колективу), ─ їм почали телефонувати з різних куточків України і дякувати за смачну їжу. Виявляється це бійці, коли телефонують додому то розповідають про смачні пригощання з Уманщини і просять рідних знайти те Гродзеве і подякувати куховаркам за смачну домашню їжу, бо «ніби вдома побували». І так телефонують від бійців які в різних місцях знаходяться і на півдні, і на сході, і на півночі: «там наші ваше їли, спасибі вам».
Гродзівська візитівка. Як воно те печиво і ті харчі до них потрапляють, дивується Світлана. Хоча, каже коли віддають своїм хлопцям адресні передачі, то дають же значно більше. І на своїх і на чужих.. Хоча всі вони наші. Чужих немає.
І хоча на кухні всі хазяйки і господині, але є одна «шеф-кухар» Лариса Горбатюк. Лариса і кухар «від Бога» і патріотка від усього серця. Вона разом з Лесею Щербнко за фахом кухарки, тому організацію процесу, технології, стандарти, санітарні норми і загальний контроль вони повністю з першого дня взяли на себе.
Зараз Леся пішла на роботу, тому не може бути регулярно у волонтерському цеху, а от Лариса день у день на кухні. Це з тим, що це абсолютно безоплатна робота, з тим, що є ж своє господарство, з весною ще й городніх робіт добавилося… як в селі. Але жінка день у день на кухні. Всі інші змінюються, а вона на контролі.
За рік вже якось виробилося, що працює для наступного вантажу бригада 12-15 жінок 3-4 дні. На наступний тиждень інші заходять. І так по черзі все село працює. Якщо є якась термінован робота, велике замовлення, або терміново треба переробити багато продуктів, то приходять і люди з інших сіл, не лише гродзевські дівчата. Жінки-переселенки також приходять на волонтерську кухню. Часто з малими дітьми. Всі працюють.
Логістику хабу також навчилися забезпечувати самі.
Закуповують продукти на зібрані добровільні пожертви, багато продуктів дають підприємці з Умані, з Центрального, Зоряного, Вечірнього ринку, з магазинів… ФОПи, товариства, благодійники з України і з інших країн… все закрутилося і крутиться навколо колективу сільських кулінарок-аматорок, простих жінок, які з дня у день ідуть на кухню, щоб готувати їжу для наших захисників і так наближати нашу ПЕРЕМОГУ.
Потім діти приносять малюнки і вкладають їх в передачі.
Потім волонтери везуть то все на війну, фотографують для звіту, і привозять у Гродзеве з великою вдячністю і замовленнями на наступну поїздку і так все починається знову.
... 22 ящики печива ─ така вже виробилася за рік мірка на 1 робочий день. Зараз сала в роботі 130 кг, нещодавно переробляли рибу. За день іде 100-150 кг борошна на випічку. Це багато, але коли всі гуртом, то все можливо...
Якщо хтось хоче приєднатися ─ ласкаво просимо, каже Світлана Шепета. Вона є і казначеєм і PR-менеджером проекту.
І якщо хтось ще шукає, чим він може бути корисним для своєї країни в час війни ─ ось простий, але ефективний шлях: картка для закупівлі продуктів, для наших захисників.
На сторінці Світлани в фейсбуці є повний звіт за кожен день, за кожну гривню. Є багато фотографій простих людей, які вірять один одному, допомагають разом робити велику справу, створюють справжній тил для наших бійців.
