З 24 лютого 2022 року, з початком повномасштабної війни, Уманський краєзнавчий музей зупинив свою роботу. Працівники закладу, як і їхні колеги з інших міст, робили усе, щоб зберегти цінні екпонати. Через три мсяці, у червні, свою роботу відновив Уманський художній музей, який є відділом краєзнавчого музей. А сьогодні працівники краєзнавчого музею також вже готують установу до відновлення роботи. Відкрити двері для відвідувачів планують до старту туристичного сезону у травні.
Редакція УманьNews.City пропонує уманцям і гостям міста невеликий анонс колекції експонатів Уманського краєзнавчого музею — усі їх і значно більше ви зможете побачити особисто, а також прослухати екскурсії, коли музей відчинить свої двері для відвідувачів.
Зуб мамонта (мамута)
Зуб, який пам’ятає найхолоднішу зиму в нашому краї.
Зум мамута в колекцію музею передали 5 вересня 1960 року. Його знайшли в районі села Смільчинці Черкаської області на території землі колгоспу ім. Щорса в урочищі Плоскеньке.
Колекція яєць — 57 видів.
Колекцію яєць птахів зібрав орнітолог Олександр Васильович Носаченко за період 1909–1957 роки. До музею колекцію передала дружина орнітолога в 1971 році.
Носаченко Олександр Васильович — за фахом телеграфіст, працював на залізничних станціях. Він зібрав величезну колекцію пташиних яєць — майже 5000 (в музейній колекції 300 яєць), протягом 47 років. Це дуже кропітка робота — на кожному яйці він записував: дату, коли було знайдено яйце, розмір, вагу, об’єм. А також вів щоденники з описом життя пташиного.
Колекція метеликів
Колекція метеликів, що представлена в музеї, зібрана в Уманському районі ще студентом музичного училища Ніколаєвим Вадимом Борисовичем. 282 види метеликів були передані до музею 7 грудня 1974 року. Вадим Борисович — Член Національної Спілки композиторів України, лауреат всеукраїнських конкурсів, був викладачtм, керівником камерного оркестру Уманського музичного коледжу, а ентомологія його захоплення з дитинства. На жаль він уже не з нами.
Найбільший метелик Уманщини — Сатурнія велика (нічне павичеве око). Розмах крилець може сягати 17 сантиметрів. Літає лише ввечері, живе кілька днів. Сатурнія занесена до Червоної книги України. Є в експозиції метелик під назвою Бражник (мертва голова). У нього на тілі візерунок схожий на череп. Це нічний метелик, він харчується пилком квітів, має довгий хоботок, приблизно довжиною 5 сантиметрів, за допомогою якого й збирає пилок.
Справжні гармати та замок XVIII століття
Експонати періоду народного повстання 1768 року під проводом Максима Залізняка та Івана Гонти.
1726 році Уманщина перешла у володіння воєводи Київського Францишика Салезія Потоцького, якого за багатство та владу називали «королем Русі», або «некоронованим королем Русі». На місці старої фортеці збудували нову міцну фортецю, місто відроджувалося.
Старовинні музичні інструменти
ХVШ століття також пов’язані з подіями Коліївщини, в пам'ять про кобзарів, страчених за участь у повстанні.
Ткацький верстат ХІХ століття (село Сушківка)
Одним з важливих напрямків національної культури України здавна було ткацтво. Матеріалом для розвитку ткацтва стали прядильні волокна, що отримувалися з вовни, коноплі та льону.
Пізньої осені коноплі, льон довго мочили в річці чи на ставках, сушили, били на бительні, щоб виділити волокна від костриці, чесали гребнем або щітками, пряли нитки ручним веретеном, або на прядці, перемотували їх на мотовило, відбілювали (розстеляли на сонці), або фарбували (природна фарба вохра), перемотували на клубки і на верстаті виготовляли полотно, тканину.
З вовни виготовляли сукно, з якого шили осінньо-весняний одяг.
Колекція народного одягу
В Уманському краєзнавчому музеї зберігається велика колекція жіночого вбрання.
Молодиця з Уманщини:
- Сорочка вишита настилом і хрестиками. Зав’язували сорочку спереду довгою червоною стрічкою.
- ткана плахта, пізніше — спідниця ситцева, взимку вовняна і фартушок;
- керсетка (безрукавка);
- пояс крайка, завширшки 5 см, витканий у кольорові смужки з китицями, що звисають збоку;
- заміжня жінка ховала волосся під шапочку «чушку» ззаду з розтином на шнурівці, куди ховали волосся. В хаті пов’язувалась хусткою (квадратний шматок білого полотна не більше як 50х50 см, прикрашений вишивкою), а коли виходила, прикривала голову очіпком (із парчі, шовку або оксамиту) й зав’язувався ззаду двома тасьмами;
- у свято найчастіше носили червоні коралі, до яких дочіпляли хрестики й дукачі; у будень носили скляне намисто;
- юпка з ковтунцями. Взимку носили кожух — одяг з овечої шкури хутром до середини. Носили також кожушки або кожушанки, себто короткі кожухи;
- у будень носили черевики з чорної шкіри. У свято взували чоботи з червоного або жовтого сап’яну чи черевики з червоної шкіри.
Дівчина з Уманщини:
- Вишита сорочка;
- крилата плахта, пізніше — спідниця ситцева, взимку вовняна;
- керсетка (безрукавка);
- тканий у смужки червоний фартушок;
- червоний пояс, зав’язаний з двох боків ключками;
- дівчина заплітала одну або дві коси. У будень до роботи пов’язувала хустку, а в свято прикрашала голову стрічкою з квітами або вінком середньої величини зі стрічками.
- впорядковане намисто;
- у будень носили черевики з чорної шкіри. У свято взували чоботи з червоного або жовтого сап’яну чи черевики з червоної шкіри.
- одяг нареченої: вінок з стрічками, намисто, сорочка, плахта, пояс-крайка, чоботи (заручини або оглядини, сватання і вінчання в церкві).
Вулик XVIII – ХІХ ст.
Дуплянка — історичний вид вулику, колодка з видовбаною діркою. Зверху накривався невеликим снопом. В середині — хрестоподібні перемички для кріплення стільників.
Переданий до музею 31 липня 1980 року із села Родниківка.
