13 грудня — Андрія Первозванного, зимового Андрія. Наші молоді бабусі і дідусі. А до того ─ їхні пращури влаштовували вечорниці, збиралися «на калиту».

УманьNews.City пропонує огляд традиційних прикмет і розваг на нинішній вечір, згідно народного обрядового календаря.

Андрій Первозваний - покровитель України

13 грудня, віряни східного обряду вшановують пам'ять одного з апостолів Ісуса Христа — Андрія Первозванного. В народі цей день носить назву «Андрія».

Апостол Андрій спочатку був учнем Івана Хрестителя, перш ніж почув проповіді Христа. І будучи покликаним Ісусом, стає першим Його учнем. Андрій ходив в численні місійні подорожі, одна з яких пролягла через Скіфію, а піднімаючись вверх по Дніпру, Андрій зійшов на дніпрові кручі і благословив ці землі, тож святий апостол Андрій вважається покровителем України та з древніх часів шанується нашим народом.

13 грудня віруючі обов’язково відвідують храм. Перед іконою моляться незаміжні дівчата, бо вважається, що святий дарує сімейне щастя.

Свято Андрія - Калита

Свято Андрія – це одне з тих свят, де переплелися християнство та язичництво, тож друга назва цього свята – Калита.

Так само називається обрядовий хліб, який випікається в цей день і має форму кола – символ сонця та нескінченності.

Калита ─ це Сонце

Традиційно на свято Андрія влаштовувалися святкові вечорниці, на які збиралися неодружені хлопці та дівчата з усього села. Головною розвагою вечора було кусання калити.

Спочатку дівчата пекли кругле печиво-пряник із білого борошна, яке поливають медом. Всередині робиться дірка. Зверху корж оздоблювали сухими вишнями або родзинками і пекли в печі до твердого коржа.

Потім круглий калач прив’язували за стрічку до сволока, або ж до довгої палиці, яку тримав так званий Калитинський. Також пан Калитинський, що сторожив калиту, міг тримати в іншій руці квача, обмащеного в сажі, якою намагався обмазати кожного, хто пробував вкусити калиту. Іноді Калитинському в цьому допомагав Писар.

Той, хто таки наважувався вкусити калиту, сідлав коцюбу і ставав паном Коцюбинським, або кочергу, і тоді ставав паном Кочержинським (чи панною) та скакав до Калитинського.

Хлопці та дівчата, що підходили до калити, мали підстрибнути і вкусити її. Але щоб їм це дозволили зробити, треба було відгадати загадку, розказати скоромовку, або станцювати «зайчика». А хто калиту вкусить, той неодмінно протягом року одружиться.

Дівочі ворожіня

Дівчата також ворожили на чоботах, на вишневій гілці, на заміжжя, на чашках, на судженого, на рушниках, навіть, на гавкіт собак, не зернах та насінні, на дзеркалі.

Ворожіння на чоботах

Дівчата ставили свої чоботі в рядочок і по черзі переставляли змійкою від лави до порога. Чий чобіт першим торкнеться порога, та першою і вийде заміж.

Ворожіння на дровах

Одну дівчину спеціально посилали по дрова. Вона мала взяти навмання оберемок полін і, прийшовши додому, порахувати – парна їх кількість чи непарна.

Якщо парна – то й собі знайде свою пару у новому році. Або ще перераховували полінця примовляючи: молодець ─ удівець. Так визначали на останньому поліні – чи вийде вона заміж за парубка, чи за вдівця.

Власне, всі ці розваги допомагали молодим людям познайомитися ближче, укласти пару, щоб після Різдва засилати сватів і грати весілля.

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися
Українці в Ізраїлі: іранські дрони, збір на аптечки і "русская улица"