Уманчани Сергій Кравець, Богдан Танчук, Віталій Каракай, Антон Штукін, Олександр Чепурко і його дружина Юлія Масловська (Чепурко) нині перебувають у ворожому полоні, разом із 2,5 тисячами українських бійців, які боронили Маріуполь і «Азовсталь».
Українські військові здались у полон відповідно до наказу командування та мали бути обміняні.
Однак триває третій місяць неволі, а ніякого руху у питанні передачі українських військових не відбувається. До полонених не допускають представників міжнародних гуманітарних організацій.
Натомість росіяни готують показові «судові процеси», а 29 липня знищили барак з полоненими «Азовцями» в оленівській колонії. За даними окупантів, 40 полонених українців загинули, ще 75 постраждали.
Вони вірили, що їх скоро повернуть
Серед тих, хто із завмерлим серцем вичитував списки загиблих, уманчанка Світлана Чепурко. В полоні перебуває її син Олександр зі своєю дружиною Юлею.
Одружилися молоді 6 травня 2022 року в «Азовсталі». А 17 травня їх захопили в полон
Сестра медика «Азовсталі» Юлії Масловської ─ Вероніка Масловська ─ оприлюднила в соцмережах відеоролик, в якому просить всіх небайдужих допомогти… репостом.
Вже майже 3 місяці в полоні. На фото моя сестра Масловська Юлія та її чоловік Чепурко Олександр. Від початку війни вони мужньо тримали оборону міста Маріуполь в складі полку «Азов». 17 травня виконали наказ здатися в полон. Вони вірили, як і кожен з нас, що влада докладе всіх зусиль і їх скоро повернуть. Вони вірили в гарантії червоного хреста, як і ми. Але вже третій місяць вони там, в пеклі. Я знаю що вони живі, але мені страшно уявити, що вони відчувають кожного дня. Кожних з цих 81 днів в страху, в нелюдських умовах. Боляче вдумуватися в цю цифру, скільки ще вони змушені витерпіти?! Дуже прошу допомогти привернути увагу до цього допису впливових осіб та політиків. Прошу репостів та поширення з відмітками впливових профілів. He has been in captivity for almost 3 months. In the photo is my cousin Yuliya Maslovska and her husband Oleksandr Chepurko. From the beginning of the war, they held the defense of Mariupol. On May 17, they carried out the order to surrender. They believed, like each of us, that the authorities would make every effort and they would be returned soon. They believed in the guarantees of the red cross, as we do. But for the third month they are there, in hell. I know they are alive, but I am afraid to imagine what they feel every day. Each of these 81 days in fear, in inhumane conditions. Please help draw the attention of influential people and politicians to this post. I am asking for reposts and sharing with the marks of influential profiles Фото: Олександр і Юлія Чепурко
Саша Чепурко #save_azovstal
13 серпня Саші виповниться 31 рік, каже мама Світлана. Саша вчився в п'ятій школі, закінчив першу школу, потім навчався на агронома в Уманському НУС. Працював в Умані в магазині електротоварів. Звідти й пішов у 2014 році спочатку на Майдан, а потім в «Азов».
Нікому нічого не казав, дозволу не питався, пригадує мама, просто повідомив, що йде захищати Україну. Здивування не було, адже всі, хто знають Сашу, знають його характер і життєві пріоритети.
Світлана пригадує, що тоді у 2014 році було дуже важко спорядити сина. Самі закупляли все: і одяг і спорядження, крім хіба що зброї. В родині було сутужно з грошима, і коли мама попросила допомогти колишнього Сашиного керівника, той запропонував «викупити» юнака з військкомату.
Олександр залишився в Маріуполі й пройшов весь бойовий шлях з «Азовом» – окремим загоном спеціального призначення «Азов» військової частини 3057 Національної гвардії України.
Юля Масловська (Чепурко) #save_azovstal
Про Юлю розповіла її молодша сестра Вероніка.
Юля з Гайсина, Вінницької області, їй 27 років. Після школи Юля вступила до УДПУ, закінчила навчання та стала вчителькою молодших класів і психологом. Ще, навчаючись у виші, вона в соціальних мережах познайомилася з Сашею. Подружилися, спілкувалися, зустрілися і вирішили бути разом. Тому по закінченню університету дівчина поїхала в Маріуполь до коханого. Винаймали житло, вона працювала в 55-й маріупольській школі вчителькою, Саша служив. У 2020 році Юля також вирішила піти служити. Пройшла медичний вишкіл і теж стала «Азовкою». Так і до коханого ближче і бачилися частіше.
Юля дуже подобається Сашиній мамі. За рік до початку повномасштабної війни вони купили власний дім у Мангуші. Почали планувати нове життя, красиве весілля і велику родину.
Їх розписали на «Азовсталі»
Юля з Сашею разом вже шість років. А от одружитися до війни не встигли. Коли почалося повномасштабне вторгнення дівчина була поряд з коханим весь час. Вони обоє ─ бійці «Азову», обидва захисники України. Разом вони були й в нетрях «Азовсталі».
Ми не знаємо, поки що, які слова вони сказали одне одному, про що говорили, але молоді вирішили одружитися. Просто там посеред війни народилася нова українська родина.
6 травня 2022 року, між боями, командир військової частини засвідчив заяву про державну реєстрацію шлюбу. Фото: Олександр і Юлія Чепурко
Командир полку молодят розписав, а заяву мама Світлана занесла в Уманський РАЦС. Каже, хотіла отримати Свідоцтво про одруження, але в установі їй пояснили, що Свідоцтво віддадуть молодятам. Так і сказали: «Хай приходять разом, ми їм красиву церемонію проведемо». Тому на молоде подружжя ще чекає весільне свято в Умані.
Воно обов’язково буде. Після полону.
Полон #save_azovstal
Світлана Чепурко розповідає: «Коли вони були на «Азовсталі», Саша писав СМС раз у три дні. Писав коротко «У нас все добре». Я розуміла, що там не добре, але вони сигналізували, що вони живі і я була щаслива».
«У нас все добре» - це значить, що вони живіФото: Олександр і Юлія Чепурко
Юля також своїм писала зрідка, пояснювала, що зв’язку практично немає. Щоб «зловити» мережу доводилося проходити через блокпости, заміновані місця.
Це було небезпечно. Тому писали не часто, але за домовленістю, батьки, хто отримав СМС, вже потім повідомляли всіх своїх по групі, що діти одізвалися. Так Світлана завжди повідомляла ще трьом родинам: Юліним, Сергія Кравця (з Умані) і ще одного Сашиного товариша Сосновського. Про те, що буде полон, Саша також повідомив. І відразу попередив, щоб мама не піддавалася ні на жоден шантаж і не платила ніяких грошей за «викуп».
17 травня вони вийшли з «Азовсталі». Почався полон
Днів через 10 Саша подзвонив мамі: «Ми в Оленівці. Відмаякуй, всім нашим, що ми тут».
І почалося довге очікування.
Світлана згадує, що в останні дні перед полоном вона вже «не бачила світла в кінці тунелю», розуміючи, що виходу у наших захисників немає.
Коли відбулося полонення, ніби під егідою міжнародних організацій і гарантії Червоного Хреста, у матері знову з’явилася надія. А зараз її знову майже немає…
Загарбники на зв'язок не виходили. Десь через три тижні полону подзвонили, сказали що з Червоного Хреста. Повідомили, що син в полоні. Світлана хотіла уточнити де саме, але вони сказали, що нічого не знають.
Ні гроші, ні передачі, ні листи #save_azovstal
З полоненими зв’язку немає. Рідні не можуть нічого дізнатися, ні передати листа, ні посилку, ні гроші.
Оті три СМС, що Саша надіслав мамі, тримають рідних у надії. Юля на зв'язок не виходить, але Саша про неї пише ─ значить вона жива.
Надії на владу, ООН, Червоний Хрест, обіцяні гарантії і домовленості практично немає.
Рідні полонених підтримують один одного і моляться.
Що ми можемо зробити #save_azovstal
Нашим героям в полоні і їхнім родинам дуже потрібні наші підтримка і розголос. Кожне згадування, кожен пост в соціальних мережах ─ це знак нашої солідарності.
Поки ми про них знаємо і пам’ятаємо ─ не даємо забути про них владі й «стурбованій міжнародній спільноті».
Просто поширте, прочитайте, перешліть далі, щоб привернути увагу суспільства… ми їх чекаємо, любимо віримо… підтримайте їх і нас молитвами і розголосом.
P.S. Якщо ви особисто знаєте уманчан, які зараз також знаходяться у військовому полоні - повідомте нам: [email protected], або у фейсбук. Разом ми розповімо про наших героїв сотням і тисячам людей, не лише в Україні, але й в інших країнах. Вороги бояться розголосу. А значить, нам треба говорити і писати про це #save_azovstal.
