Думаючи над тим, чи я б відправила дитину до школи 1 вересня, якщо знаю, що може «прилетіти», я керуюся власним досвідом і тим полем інформації, до якого маю доступ.
Зі школою я мала стосунки як учениця, мама учня і вчителька. Тому деякі процеси розумію не лише ззовні, але й знаю, «як це працює» зсередини.
Навчання - безперервний процес. Ми вчимо наших дітей, а вони навчають нас. Фото: Аліна Коваленко
З огляду на те, як багато зараз продукують ідей і триває дискусій стосовно початку нового навчального року в Україні, вирішила поділитися своїми думками, про те, чи відправила б я дитину до школи в умовах продовженні воєнних дій.
В школах Уманської громади було проведено опитування серед батьків, щодо форми навчання дітей у 2022/2023 навчальному році.
Я ─ за те, щоб діти навчалися за будь яких умов. І на мою думку, якщо для освіти дітей треба змінити структуру навчального року, зміст навчальних програм і форму навчального процесу ─ це треба робити.
Право на освіту в Україні унормовано 10 Законами і в першу чергу Конституцією України. Ніхто не передбачав, що трапиться COVID, і тим більше, що буде така страшна, довга, руйнівна і кривава війна.
Готових рекомендацій, положень, алгоритмів на цю ситуацію просто немає. Тому в кожному населеному пункті намагаються організувати освітній процес відповідно до об’єктивних обставин, оперативної ситуації та керуючись рекомендаціями МОН і, сподіваюся, здоровим глуздом.
Пропоную свої думки і аргументи у відповідь до найпоширеніших ідей стосовно 2022-2023 навчального року.
Ідея: пропустити цей навчальний рік
Моя думка: категорично ні
В жодному випадку не можна «пропустити» цей навчальний рік в Україні. Наші діти, які автоматично стали «дітьми війни», заслуговують на посилену увагу, турботу і піклування з боку дорослих. Навчання повинно бути, але форму треба розробляти індивідуально під кожну дитину, її потреби і можливості.
Якщо ми не наповнимо змістом і сенсами життя наших дітей, цим скористаються наші вороги. З жахливою оперативністю вони готуються нині до початку навчального року на тимчасово окупованих територіях.
Мій досвід: на окупованих територіях окупаційна влада вербує колишніх вчителів українських шкіл і робить їм «курси підвищення кваліфікації». Московити обіцяють житло і високі зарплати вчителям і старшокурсникам педагогічних вишів росії. Завозять в бібліотеки свіжодруковані наклади «учебников». І все це ─ аби охопити своєю «освітою і вихованням», а по суті ─ пропагандою, якомога більше дітей і їхніх батьків.
Висновок: якщо ми втратимо цей навчальний рік ─ втратимо покоління.
Ідея: навчання онлайн
Моя думка: там, де немає іншої можливості
Навчання онлайн за останні 2 роки вже стало звичним в Україні. Через коронавірус наші діти то вчилися, то не вчилися в школах, але всі опанували платформи для дистанційної освіти. І насправді, є хороші приклади ефективного навчання і хороших результатів такої освіти. Та на мою думку, ефективне навчання біля комп’ютера може бути лише у випадку високої мотивації і самоорганізації у дитини, допомоги і технічної організації процесу з боку батьків, та талановитого і діджитал- просунутого педагога. Ну і головне ─ стабільного швидкісного інтернету. На жаль, таких ідеальних збігів не багато.
Мій досвід роботи в сільській школі показав, що більшість дітей мають лише телефони (часто – батьківський і один на 2-3 школярів в родині). А «по вайберу», навіть коли є інтернет-покриття, лише 10% дітей намагаються регулярно працювати, виконувати завдання і дійсно чомусь навчатися.
Висновок: онлайн не врятує ситуацію, але як варіант може бути застосований до тих (10-15%) дітей, які здатні навчатися саме так.
Ідея: очне навчання (традиційне)
Моя думка: не на часі, поки не буде повної безпеки всіх учасників освітнього процесу, і учнів, і вчителів
На жаль, але жоден населений пункт, жодна школа в Україні не убезпечена сьогодні від загрози повітряних, ракетних обстрілів і терористичних атак. Не краща ситуація зі сховищами і укриттями. Їх не було в будівельних планах і немає в наявності. Ті підвали, які зараз активно пристосовують адміністрації шкіл, як на мене ─ окозамилювання у відповідь на вимоги «вищого керівництва».
Мій досвід показав, що на жаль, і евакуаційні маршрути по школі прокладені так, що при екстреному виході там все одно буде скупчення і штовханина. Запасних дверей і сходів менше, ніж треба. Навіть під час навчальних тренувальних евакуацій діти нервували, починали поводити себе нетипово. Не думаю, що один вчитель реально організує 20-30 дітей на швидку евакуацію у випадку тривоги. З часом, безумовно, ми всі навчимося робити це швидко і чітко, а поки що не готові, тим більше молодші класи.
Висновок: традиційне очне навчання в школі поки що неможливе. Небезпека залишається дуже високою. Життя і здоров’я дітей важливіші.
Що б я обрала для своєї дитини
Змішану форму навчання
І мова не про очно-заочну, а про інституційно-індивідуальну форму навчання.
Переважно, це було б індивідуальне ─ сімейне, домашнє навчання. Але в індивідуальному навчальному плані я б обрала ряд предметів як основний курс (математика, українська, іноземна мова, історія України), і ряд предметів ─ як факультативний курс (фізкультура, малювання, співи і т.д.).
От предмети основного курсу, на мою думку, варто було б хоча б час від часу у вигляді консультацій проводити очно. Батьки можуть супроводжувати дитину в школу і чекати її 2-3 години, поки тривають індивідуальні чи групові консультації з базових предметів. А предмети факультативного курсу дитина б опановувала сама за допомогою батьків вдома.
Я розумію, що є державний стандарт і навчальна програма. Але, на мою думку, для безпеки дітей і забезпечення освітнього процесу варто було б гнучкіше підходити до змісту навчання. Які предмети, в якому обсязі їх вивчати ─ це наразі дуже широке питання. І воно складається з безлічі малих, але не менш важливих за значенням.
З мого досвіду: освітні програми перевантажені зайвим, не суттєвим матеріалом. Підручники написані складно і, часом, незрозуміло навіть для дорослих. Навчальні плани в школах складаються «під вчителів», щоб завантажити предметників до ставки і понад ставку.
Висновок: безпеку і інтереси дитини треба поставити понад усе.
Дорослі повинні зробити все від них залежне, щоб дитина була під наглядом. Ідей може бути багато і у кожного своя. Все під конкретний випадок і об’єктивну ситуацію.
- Можна гуртуватися батькам 3-5 дітей і по черзі бути з ними, водити до школи і забирати. Можливо, наймати людину, яка буде допомагати дитині вчитися.
- Навчальні плани скласти так, щоб базові освітні предмети діти могли вивчати з допомогою вчителів, а факультативні ─ самостійно і з батьками.
- Підручники мають бути написані простою доступною мовою.
- Забрати з навчальних програм другорядне, залишити базову основу ─ найважливіше.
- Спростити навчальні програми.
- Вчителям більше часу приділяти індивідуальним консультаціям.
- Переглянути структуру і тривалість уроку: скажімо, уроки по 30 хвилин. Вчитель викладає і закріплює новий матеріал, а повторення пройденого учень робить дома з батьками…
Власне, у кожного є своя думка, але просто «пересійте» її через сито користі для дитини. Якщо ця ідея для дитини корисна ─ вона має право бути, якщо це в інтересах вчителів, адміністрації, міністерства чи влади ─ відкидайте і шукайте далі.
