Уманка Оксана Митяй майже шість років живе і працює у Польщі. Сьогодні вона керівниця Міжнародного Центру психологічної допомоги, де з листопада 2021 року знаходиться пункт допомоги іноземцям в місті Тихи воєводства Сілезького.
З перших днів війни вона, її родина, колеги почали організовувати збір допомоги українцям, які приїжджають в Польщу та тим, хто залишається в Україні, захисникам нашої держави.
— Якщо говорити, яка була перша реакція на війну, то це було несприйняття. Говорила з багатьма людьми про те, хто як сприймає — і всі не вірили в те, що таке взагалі може бути, і що це з нашою Україною, — говорить Оксана Митяй.
Один із перших бусів з допомогою для біженців, який відправили на кордон Польщі з м.Тихи
Спочатку свою допомогу вони направляли на кордон, щоб допомогти українцям, які втікали від війни.
— Вже 25 лютого вислали 32 буси з різною допомогою до кордону. Потім, коли дізналися, що на кордоні в принципі всього вистачає, почали більше працювати в нашому місті, збирали допомогу: їжу, одяг, теплі речі — все-все, що потрібно для людей, які приїжджали сюди, — пригадує пані Оксана. — Зробили базу осіб, які бажають прийняти у себе біженців, базу для роботодавців, які оголошували, що можуть прийняти людей на роботу, базу людей, які мали бажання та змогу свої квартири безкоштовно надавати українцям. Збирали інформацію про тих, хто має можливість віддати холодильник, ліжко, пралку і так далі, бо місцеві намагалися пристосувати усі приміщення, які в кого були, щоб можна було поселити біженців — дуже часто там не було найнеобхіднішого. Бувало таке, що люди кажуть: «Є квартира, але вона стоїть порожня, її потрібно умеблювати», то ми шукали в кого є меблі, побутові прилади, посуд, постільне і завозили це все людям. І таким чином допомагали.
Оксана Митяй розповідає, що поляки та українці, які живуть і працюють у Польщі одразу і щиро відгукнулись на події в Україні та приносили допомогу:
— Люди спочатку приносили допомогу до нас в пункт, який за пів години заповнили повністю. Потім почали складати біля дверей і коли пів площі було закладено, то ми почали просити допомогу у міської влади і нам спочатку дали один склад, який запакували під стелю за дві години. І тоді дали другий склад — це був старий будинок культури. Люди приносили просто все, тому ми запрошували волонтерів для сортування. Дуже допомагали і поляки, і українці — навіть не знала, що стільки українців є в нашому місті.
А згодом від зборів гуманітарки перейшли до усіх видів допомоги і в Польщі, і в Україні.
— Сконтактувалася з уманцем і викладачем УДПУ Ігорем Кривошеєю і брала інформацію від нього про те, що потрібно Умані для волонтерських організацій, які розвозять допомогу далі. Це були буси з продуктами, речами, ліками, в тому числі й з ліками для військових — і кровоспинні, і знеболюючі, — розповідає Оксана Митяй. — Організували збір грошей і вдалося назбирати досить значну суму для закупівлі необхідних речей для захисників України. Але зараз все, що стосується військових речей, то все подорожчало у разів 3-4. А також вже в дефіциті, особливо великі розміри взуття чи одягу.
Збір допомоги у м.Тихи
Оксана Митяй говорить, що сьогодні усі українці, які приїхали до Польщі, втікаючи від війни, налаштовані по-різному — хтось вже хоче повертатися в Україну, хтось залишається в Польщі, хтось хоче їхати десь далі.
— До мене як психолога приходять люди з проблемами, з якими самі вже не можуть справитись. Якщо на початку було більше людей в шоковому стані, то зараз до людей приходить розуміння того, що сталося і людям важко адаптуватися, звикнути, змиритися, — зазначає психологиня. — Я була на зустрічі з нашими біженцями і вони запитували як бути дітям, які закінчують школу. Їм пропонували закінчувати свою українську школу онлайн. А до мене підходить жінка з Маріуполя і каже: «А нашої школи немає», її дівчинка сидить і плаче величезними сльозами. В той день, коли у Маріуполі розбомбили пологовий будинок, до мене прийшла клієнтка, яку всю трусило і вона каже: «Уявіть, я в цій лікарні народила доньку, ми там ходили гуляти». Для неї це все її рідне і в людей шокові стани.
Пані Оксана розповідає, що в місті Тихи для біженців організували курси вивчення польської мови, куди запрошують дітей та дорослих, надають психологічну допомогу, допомагають із легалізацією праці і перебування в Польщі.
— Загалом в місті Тихи понад три тисячі біженців з України. В основному люди намагаються їхати до міст, де є робота, тому в менших містечках немає проблем із житлом, а в нас є проблема — не маємо куди людей поселяти. Більшість біженців — це нормальні люди, які спочатку питають про житло, потім про роботу, щоб платити за житло, дітей влаштовують у садки і школи, приходять до нас на курси польської мови. Тобто стараються самі собі дати раду у цій важкій, кризовій і незвичній для кожного ситуації, — зазначає Оксана Митяй. — Але є й такі, що просто вимагають, що їм всього треба, всі їм усе винні. Це дратує і це найстрашніше. Бо один такий неприємний випадок на сто позитивних відбиває в людей бажання щось робити і допомагати. Адже про нормальні випадки мало говорять, а про один поганий будуть говорити усі і так буде складатися враження про українців у Польщі.
