Що читають уманчани, яка книга найбільше вплинула на них? Ми отримали відповіді вісьмох уманчан і дізналися про книги, які їх вразили — це і прочитані в дитинстві твори, і книги, які потрапили до рук у 2020 році.
Читайте, що відповіли УманьNews.City уманчани, які книги та автори їх вразили. Можливо, прочитавши відповіді, ви виберете собі для прочитання якусь із названих ними книг.
Марина Павленко
Ви розумієте, що вам за сорок, коли:
- у кімнаті вашого дитинства вже немає жодної згадки про вас;
- коли ви без макіяжу, люди запитують, чи ви не втомлена;
- ваші близькі починають говорити все нерозбірливіше;
- але французьке слово «la mort» ще чується вам як «l'amour»;
- цифра «6» стає вже надто схожа на цифру «8» (це я додаю тут від себе);
- ви рідко зустрічаєте когось, хто вдвічі старший за вас;
- ви, наче вперше, смієтесь із жартів, хоч і знаєте, що чули їх раніше;
- ви розумієте, що професійність (як і старість) не є мудрістю, а дорослість не є людяністю;
- ви розпізнаєте менсплейнінг на підльоті;
- ви вже не хочете бути з крутими людьми, ви хочете бути зі СВОЇМИ людьми;
- ви знаєте, що люди переважно так само розгублені, як і ви;
- на вас часом все одно надходить відчуття, ніби ви знову невпевнена двадцятирічна...
Що робити?!!...
...А також:
- хто виявиться нульовим пацієнтом, якщо в Бразилії почнеться епідемія вошей?
- як стати «femme libre»?
- що таке «нунчі»?
Ці та інші питання (іноді без відповідей) — у феєричній книжці Памели Дракермен «Дорослих не буває (Життя після 40)».
Інна Рудукан
В шкільні роки прочитала Дейла Карнегі. Досі користуюсь усіма навичками, які з неї отримала.
З останнього — Валерій Пекар «Різнобарвний менеджмент». Прочитане вплинуло на стиль спілкування з людьми та очікування від них.
Віталій Кравченко
Книга вразила тим, що в ній описаний зміст документів з архіву КДБ.
Зачепило. Боротьба злочинної комуністичної системи з людиною, яка повна волі та гідності. Вразило — останнє слово Василя Стуса перед засланням на Урал. В якому він просив, щоб його не звинувачували іменем СССР, бо це страшніше смерті: «Я чекаю від вас справедливості, а не милосердя».
Петро Жолновський
Подобається «Ідіот» Достоєвського, але найулюбленіший увесь Гоголь. Сучасною літературою не цікавлюсь
В Гоголя зацікавлює його сатиричний стиль і сатиричні образи, яскраво описана українська природа та взагалі Україна — читаєш і зразу все легко уявляєш.
У Достоєвського Мишкін, наче б то добра і щиро віруюча в любов, дружбу, справедливість і честь людина, в очах тодішнього суспільства виглядає ідіотом. І хоч писалось це давно, але з теперішнім часом переплітається як ніколи. Тому і класика.
Альона Самотока
На останньому курсі університету за програмою української сучасної літератури обов’язковий до прочитання був роман письменниці Люко Дашвар «На запах м’яса». До цього книг було немало, але тоді вперше я була настільки збентежена і розчарована, що осад від сюжету ще довго мене пригнічував. Анотація до твору говорить про те, що людина — хижак, і вона керується у житті потягом до … «м’яса» — жаги до багатства, влади, наживи. Будучи зовсім юною, тоді хотілося довкола бачити лише добро, а в книгах читати про всеосяжну любов, яка все подолає і всі будуть щасливі. Але ж ні. Головна героїня Майя, яка зазнала страждань, змучена, зраджена, нарешті отримала можливість щось змінити, відчула, що не сама, що поруч буде той, який ніколи не покине. І що в кінці? Вона сама ж його зраджує і полишає. Такого розчарування я ще не читала в жодній книзі. З останньою прочитаною сторінкою надію втратив не лише Толик — коханий дівчини, але й я, — що в цій історії можливий хепі-енд.
Тепер, коли після університету пройшло вже чималенько років, я дещо по-іншому, по-дорослому зрозуміла замисел автора, але прочитати цей роман вдруге більше ніколи не візьмуся. Думаю, книга все-таки має дарувати читачу якесь сподівання, світлий промінчик, що все буде гаразд, бо всього іншого достатньо в реальному житті кожного з нас.
Останньою з прочитаних була книга атовця Валерія Ананьєва «Сліди на дорозі». Сама особистість автора варта уваги і глибокої поваги, а книга — це хороша можливість у цьому пересвідчитися.
Марічка Барабаш
Мабуть, най-найбільше це книга Леоніда Кантера та Павла Солодька «З табуретом до океану».
Не часто доводиться читати книги про знайомих людей, а коли за авторства знайомих, то ще рідше. Леоніда знала, як і багато героїв його книги. І написав він її про частину свого надзвичайно цікавого життя. Про подорож до океану!
Книга дає зрозуміти, що немає нічого не можливого. Адже відправитися з компанією студентів прямо з кухні, захвативши табурет, на край світу, майже без грошей - це ж неможливо! Народити дитину в Аргентині за час подорожі, застопити військовий корабель (корабель!) - це ж неможливо!
Від прочитання переосмислюються цінності, можливості та сила мрії.
Я, правда, щиро можу сказати, що знайомство з Леонідом та прочитання його книги змінили моє життя.
Оксана Музиченко
Останнім часом усвідомила зручність аудіокниг, хоч і сприймання сюжету на слух менш ефективне, та завдяки цьому можна поєднувати кілька справ одночасно. Відкрила для себе аудіобібліотечку sluhay.ua із якісно озвученою українською літературою.
«Невеличка драма» Підмогильного, як доповнення до ЗНО-шного «Міста» запам'яталася красивою мовою, і «вчасним» закінченням короткої історії кохання між непоєднуваними Раціональністю й Мистецтвом...
Щодо зарубіжної літератури, то фаворитом став карантинний «Декамерон» Джованні Боккаччо. Окрім відвертих збоченств і «не святості», вразив невимовно смачний і живий український переклад Миколи Лукаша! «Куку в руку», «галу-балу» і решта смішних і милих українських слів відіграли велику роль у створенні комедії і, звісно, спростили читання.
Якщо ж говорити про улюблений твір, то такий титул в моєму серці завжди матиме «Лісова пісня» Лесі Українки! Щоправда, за це звання борються ще романтично-містичні «Тіні забутих предків» Коцюбинського, «Тигролови» Багряного, «Маруся Чурай» Ліни Костенко і «Енн з Зелених дахів» Люсі Мод-Монтгомері... Над історією мавки і Лукаша плакала ще в дитинстві, коли мама її майстерно читала нам із сестрою вголос... А будучи вже старшою, я кілька разів перечитала її, і зрозуміла, що насправді не так усе й печально, а кінцівка навіть оптимістична і має велику, загадкову силу.
Дмитро Безверхній
Буду банальним, але до читання мене привчили книги про «хлопчика, що вижив» — Гаррі Поттера. А от стати автором детективів надихнули книжки Аґати Крісті.
2020-й видався не дуже врожайним на хороші книги, але деякі мене таки приємно вразили: Діана Вінн Джонс «Будинок безлічі шляхів» — чудова дитяча історія; Ельчін Сафарлі «Чекай удома, коли повернуся» — для роздумів про плинність часу й нас у цьому часі; Рей Бредбері «Кульбабове вино» — історія, яка завжди нагадує про літо й що попереду на нас чекають чудові відкриття.
Цього і зичу всім у прийдешньому році.
