До 29 річниці незалежності України в Уманському краєзнавчому музеї розгорнуто тематичну виставку вишитих рушників під назвою «Народні традиції України – краса на полотні».
Експозицію складають 70 рушників кінця ХІХ – початку ХХ століття із фондової колекції музею.
— Окрасою рушникової композиції нашої виставки є сучасна вишивка на рушнику. Цей рушник нещодавно поповнив фонди Краєзнавчого музею. Його автором є та уманчанка, член національної спілки майстрів народного мистецтва України, Лідія Бебешко, — зазначила Наталія Білоус, директор Уманського краєзнавчого музею.
Виставка в Уманському Краєзнавчому музеї відзначається високим рівнем виконання вишивок, оригінальністю старовинних рушників, пізнавальним характером представлених старовинних експонатів та використанням їх у житті та побуті українців. Старший науковий співробітник Уманського Краєзнавчого музею. Вікторія Пламадяла розповідає, що експозиція поділена на своєрідні блоки, у яких представлені вишиті рушники різної тематики.
В період кінець ХІХ початку ХХ ст вишивка була чистою, лаконічною і симетричною
— Для вишивки рушників кінця ХІХ початку ХХ ст. використовувалося тонке полотно. Господиня спеціально ткала полотно саме для рушника. Вони були більш для прикрашення, обрядові. І вишивка було чиста, лаконічна, симетрична і однакова з обох сторін. Навіть, якщо допускалися помилки, вони так обігравали цю помилку, що її при першому погляді не можна було зрозуміти. Але і спеціально робили помилки, щоб закодувати цю вишивку, — розповідає Вікторія Пламадяла.
Рушники були різного призначення. Одне з них – декоративно-обрядові
— Вишивалися ці рушники на різні релігійні свята. Використовувалися для прикрашення ікон в церкві і в кожному будинку була картина на релігійну тему, яку прикрашали вишитим рушником. І також використовували рушники на різні релігійні свята. Одне із свят — це Великдень. Господиня вишивала на рушнику великодню композицію, чіпляли їх на видному місці. І вона приносила святкову атмосферу у будинок. Крім того, була оберегом на це свято у кожному будинку.
Місцеві майстрині вишивали рушники і в тяжкі періоди нашої держави
— Тяжким часом для нас був Голодомор, Друга Світова війна. Вишивалися такі рушники в більшості чорним кольором. Тому що чорний колір – це колір нещастя, смерті, трагізму. І ось вони свої переживання, важку свою долю передавали в нитки. І цими нитками залишали на полотні щоб їм якось легше було переносити всі тяготи того періоду. Ще вишивали такі поминальні рушники, з якими приходили і поминали своїх загиблих родичів саме в ті часи. Бо і під час Голодомору, і в час Другої Світової гинуло дуже багато наших українців.
Один із видів вишитих рушників є так звані «кілкові рушники»
— Це рушники, які чіплялися на вікна або двері і також слугували для прикрашення картин та будинку. Характерною для цих рушників була вишивка композиції, яка називалася «дерево життя». Вишивалися такі рушники гладдю. І обов’язково у вигляді вазона в горщику Біля стовбура обов’язково вишивалася пара птахів. Вони були повернуті до цього стовбура. Вони символізували поєднання нині живуче покоління із душами предків, які вже померли. Як зв’язуюча ланка. Також були магічні числа три, сім, дев’ять, які використовувалися ще з давніх часів.
Важливе місце для дівчини мала весільна скриня
— Інколи з народження маленької дівчинки або із 13-ти років в родині з’являлася скриня. І сюди починали складати придане. В придане входило до одна тисяча речей – рушники, рядна, налавники, одяг на різні свята, буденний. Тому що коли дівчина вийде заміж, вона просто не буде мати часу щоб готувати собі предмети побуту для своєї родини. Обов’язково змолоду вона заготовляла собі весільні рушники. Весільні рушники повинні були бути білими з тонкого полотна і з вишивкою. Для прикрашення вишивалися рушники обов’язково з птахами. Тому, що пара лебедів, пара голубів, пара павичів. Це саме весільні, в парі зображувалися наречений, наречена, повернуті обличчям один до одного і з’єднані між собою гроною винограду, що означає родину.
Головним атрибутом весілля також був рушник
— Весільний рушник вишивався кількома частинами. Нижня частина символізувала безкінечну дорогу що молодим складалося довге життя. Друга означала друзів, родину, які приходять на весілля щоб привітати. На перший погляд візерунок однаковий, але кожен елемент мав своє значення — то бабусі, дідусі, родичі. Третя можуть бути якісь подарунки, побажання добра тощо. І обов’язково саме весілля — це віночок. Може бути із заглавними (прописними) літерами тих, хто одружується.
Рушники 50-70 рр. ХХ ст.
— Загалом уманчанки вишивали рушники для прикрашення будинків. Але сама сутність вишивки залишилася у вигляді вазона або букета. Це було характерно для нашого регіону, для Уманщини. Вони вишивалися на бавовняній тканині, не використовувалася льняна, як це було раніше, яскраві нитки.
Виставка вишитих рушників «Народні традиції України – краса на полотні» діятиме в Уманському краєзнавчому музеї до кінця жовтня.
