Уманська 11-річна школярка Вероніка Гураєвська випробовувала себе в режисурі. Завдяки всеукраїнському культурно-освітницькому проєкту «Осінь на Плутоні 2.0» за підтримки Українського культурного фонду, уманські діти вивчали кінодокументалістику. Допомагали уманчанам професійні режисери Сашко Брама та Олена Апчел, які є авторами проєкту.
Уманчанка Вероніка Гураєвська навчається у 6 класі міської гімназії і саме там дізналися, що можна взяти участь у такому проекті та стати режисером, розповідає мама Вероніки, Іванна Потапенко:
— Виникло бажання взяти участь у проекті не просто так, справді ми його навіть не шукали. Про цей фестиваль ми дізналися з групи батьківського комітету, наш класний керівник запропонувала стати учасниками цього кінофестивалю.
— Тому поїхали в село і зафільмували наш перший фільм, назвали його «Столітня Ксеня» — фільм, побудований як інтерв’ю: ми задаємо питання, вона відповідає, — розповідає Іванна Потапенко. — Ми просто знімали, отримували певні вказівки та прослухали майстер-клас від організаторів проекту. Вони розповіли як наближено правильно знімати, як потрібно розставляти людей в кадрі. Я не скажу, що ми це зробили надто професійно, але ті поради, які нам дали, ми їх пробували використати в нашій роботі. Не знаю на скільки це нам вдалося, але маємо те, що маємо. Назнімали багато різних роликів, монтажем займалися не ми, а представники «Осінь на Плутоні» і нам дуже сподобалося те, що вийшло.
Фільми, зняті Веронікою Гураєвською, всеукраїнського проєкту «Осінь на Плутоні 2.0»:
Столітня Ксеня
Вероніка Гураєвська з м. Умань зняла фільм про свою столітню прапрабабусю Ксеню, яка живе у с. Острожани Жашківського району. На долю жінки випало багато випробувань: радянська влада вигнала її сім’ю з дому, вважаючи їх куркулями, тож родина довго жила «по чужих хатах». Мама пані Ксені була засуджена на 10 років таборів через те, що нібито рвала колосся у полі колгоспу, хоча насправді не робила цього. Прапрабабуся Ксеня із чоловіком Трофимом тяжко працювали, пережили голодомор та голодні часи Другої світової війни. «Були такі люди, що і від відчаю їли своїх дітей, а я дітей жаліла: могла сама не їсти, а дітям дати», — поділилась спогадами жінка. У голодні роки вдома була лише вода, cім’я рятувалися тим, що їла кропиву: її нарізали та виварювали. Під час розмови пані Ксеня пригадала і радісні моменти молодості: друзів, танці у клубі, весілля з білою сукнею. У своєму поважному віці вона досі щиро вірить у Бога і не хоче вмирати.
Море
Вероніка Гураєвська зняла фільм про прабабусю Ліду, яка живе у селі Конела Жашківського району. Жінка працювала кухарем у дитячому садочку, зараз — на пенсії, але не сидить без діла: веде господарство, риболовить, їздить на базар продавати городину. Дитинство прабабусі Ліди було непростим. «Хто там пив той чай? Де він був? Із слив гілячки заварювали, з вишень, з одної миски їли», — пригадує вона. Прабабуся Ліда розмірковує, що хотіла б бути молодою у такі часи, як зараз, коли усього так багато. А ще хотіла б побачити море. Адже жодного разу там не була.
Три бабусі
У фільмі Вероніка знайомить глядачів із трьома старшими родичками — із бабусею Ірою, прабабусею Лідою та прапрабабусею Ксенєю.
— Для Вероніки участь у цьому проекті залишила свої емоції, але я дивлюся збоку, що це було для неї ніби як гра. Спочатку не розуміла деякі моменти, а потім каже: «Мама, дивись який кадр! А давай отак знімемо, а давай отак!». У певний момент вона зацікавилася і вклинилася в цей процес. Нам запропонували участь ще в одному проекті. Знімати вона хоче, — говорить мама Вероніки, Іванна Потапенко.
Історія проєкту: Проєкт «Осінь на Плутоні» виник з проблемної теми комунікації поколінь у сучасній Україні, з бажання розказати історії людей старшого віку і подивитися через призму мистецького дослідження на досвід особистого життя: як саме старші люди і їх долі вписуються в «новий світ» з його цінностями і технологіями. Автори протягом року записували історії життя мешканців львівського геріатричного пансіонату, на основі цих матеріалів було створено документальну виставу «Осінь на Плутоні». Ця вистава до пандемії, в період з 2017 по 2020 роки, була презентована у репертуарах театрів міста Львів, а також на європейських театральних фестивалях: DESANT UA (Варшава, Польща), DEMOLUDY (Ольштин, Польща), Theatertreffen-Stückemarkt (Берлін, Німеччина), Ukrainian showcase within the international theatre conference IETM (Київ), URBÄNG (Кельн, Німеччина), Український тиждень в Гданську IV (Гданськ, Польща). Тепер команда проєкту організовує всеукраїнські майстер-класи з кінодокументалістики для школярів з регіонів. Діти, спілкуючись з професіоналами-режисерами, дізнаються про документальне кіномистецтво, отримують базові навички авторського кіно у форматі сторітелінгу, в результаті створюють короткометражні фільми про своїх дідусів та бабусь.
