Людмилі Лозовій 56 років, вона із Жашкова, має двох доньок, двох зятів, трьох онуків і маму, які 77 років. Людмилу Олексіївну 2 жовтня виписали із інфекційного відділення Уманської міської лікарні, де є її майже три тижні лікували від COVID-19. Вона поділилася із читачами УманьNews.City своєю історією одужання.
Людмила Олексіївна говорить, що захворіла, ймовірніше усього, в автобусі, коли у вересні їздила в Київ у гості до доньки. Хоча більшість пасажирів автобуса були у масках, а дехто ще й у рукавичках. Однак, приблизно 10 вересня відчула, що їй стає зле.
Окрім того, по-перше, я за все життя лише кілька разів лежала в лікарні і особливо важко ніколи не хворіла. По-друге, не звертала уваги на кашель і думала — покашляю та й перестану, оскільки у мене трохи є проблема з бронхами, яка проявляється щоосені.
Але кашель почав ставати сильнішим і був сухим. У четвер мені стало трохи гірше, п’ятницю перележала вдома. Але температури фактично не було — 37,2 була найвища. А в суботу до мене прийшла мама, спитала що зі мною і вирішили, що напевно треба їхати в лікарню.
Я поїхала до нас у Жашків у лікарню до сімейного лікаря, там мені зробили кардіограму, рентген, тиск у мене був високий 180/100, здається. Лікарка виписала мені медикаменти і я пішла додому. Ще у неділю я полежала вдома, а в понеділок приїхала дочка і вони із зятем завезли мене у жашківську лікарню. Там мене оформляли у інфекційне відділення, одразу зробили ПЛР-тест. Мені вже тоді не давало нормально дихати, я задихалася, навіть не могла нормально рухатися і я хотіла, щоб мене поклали у відділення, де є апаратура з киснем.
Ще коли мене клали у лікарню, мені стало дуже зле, дочка навіть казала, що я аж посиніла. І мене поклали у реанімацію, я лежала під киснем. У середу прийшла лікарка і сказала, що у мене коронавірус і мене відправляють на Умань.
Людмила Лозова згадує — коли дізналася, що у неї підтвердився коронавірус, мала різні думки. Але найперше, щоб одужати і не залишати дітей і внуків.
— Я дуже засмутилася. Але з Умані викликали швидку і завезли в інфекційне відділення. В Умань мене везли також під кисневим апаратом. І там у інфекційному я також лежала під цим апаратом. Одна з медсестер — Галина, сказала, щоб я не скидала кисневу маску, бо потрібно насити організм киснем. Я її послухала і знімала маску на дуже короткий час, лише коли їла або потрібно було у туалет. Зняла кисневу маску лише, коли прийшов лікар і сказав, що показники вже добрі і я можу бути без неї.
Пані Людмила розповідає, що в інфекційному відділенні Уманської міської лікарні перших 10 днів вона була сама в окремому боксі і вже під кінець її перебування у лікарні до неї підселили жіночку із Лисянського району.
Людмила Лозова зазначає, що попри тісний контакт із усіма рідними, ніхто з них не захворів на COVID-19.
— Усі мої рідні також зробили тести на коронавірус, але позитивний був лише у мене. Ніхто більше не заразився. Моїй мамі 77 років, вона ж відвідувала мене і теж здорова, у неї не виявили коронавірусу.
Людмила Олексіївна говорить, що й до хвороби дотримувалася рекомендацій: одягала маску, мила руки. І після того як перехворіла робитиме це ще ретельніше:
Пані Людмила розповідає, що після повернення із лікарні спілкується із близькими і друзями, які радіють що вона одужала.
— При виписці лікар дав мені документи, що я здорова, немає ні вірусу, ні інфекції. Сусіди, подружки, однокласники, куми приходять до мене в гості. Не бояться. Розпитують як здоров’я. Радіють, що я одужала і все добре. Трохи питають, як лікували, як почувалася. Що кого цікавить, те й запитують.
Кілька разів підчас нашої телефонної розмови Людмила Олексіївна наголосила — погодила нам розповісти свою історію, щоб мати можливість на широкий загал подякувати від себе і рідних лікарям, які врятували її життя.
— В Умані в інфекційному відділенні дуже хороший персонал, починаючи від санітарки і закінчуючи лікарем. Дуже добре ставлення було, що від лікарів, що від медсестер, що від санітарок. І гарне обслуговування, і харчування було дуже хороше, наїдалася і не відчувала голоду. Лікарня на вищому рівні. Я хочу подякувати за моє життя, що врятували мене, не залишили у біді. Мої діти і я дуже їм вдячні. Подякуйте від моїх дітей, що лікарі врятували їм маму.
