Днями у видавництві «Темпора» вийшов друком ретро-детектив «Порцеляновий погляд» письменника з Уманщини Дмитра Безверхнього. УманьNews.City запросив Дмитра до розмови, щоб дізнатися про його нову книгу, головних героїв і письменницькі будні.
— Які відчуття, коли тримаєш в руках свою нову книгу?
— Хоч це задоволення із певною втомою, бо великий період пройдено, аби написати цю книгу. І, відповідно, те, що вона скоро потрапить до читача — це велика приємність для того, хто пише книги.
— Чи вже отримував перші відгуки від тих, хто прочитав книгу?
— Продажі книги почались ось буквально кілька днів тому, тож відгуки тільки доходять. Але переважна більшість — схвальні. Людям подобається читати детективи, тому ця книга теж їм приходиться до смаку.
— «Порцеляновий погляд» — це ретро-детектив. Розкажи трішки про історію — де саме і в який час відбуваються події?
— Події відбуваються в Умані, влітку 1899 року. До дружини відставного поліціянта Софії Павлівни приїздить давня подруга і стається так, що ця подруга помирає. Більшість мешканців з полегкістю зітхають, а Софія Павлівна береться розслідувати причини смерті своєї подруги та виводить на світло дуже багато таємниць міських мешканців. І саме у декораціях ретро Умані відбуваються події цього детективу, як і у більшості детективів, які я пишу.
— Чому саме ретро-детектив і Умань 120 років тому?
— Перш за все — це цікаво. Тобто, для це цікаво було з дослідницької сторони, бо за фахом я вчитель історії, отже можу вишукувати оці всі речі, принаймні стараюся це робити. Це давня епоха, доволі неординарна, в якій можна знайти багато дуже цікавих сторінок і Умань одна із них. То чому б і ні? Часто працюю із архівними документами, хоча в Умані з цим важко, бо, власне, архіву свого немає. Дуже допомагає бібліотека Вернадського в загальних працях. Нині в мережі дуже багато оцифрованих матеріалів, що пов’язані зі періодикою, тобто можна читати газети і я це роблю, коли працюю над детективами, зокрема «Киевлянин», — там чимало йдеться про Умань того часу. Іноді такі інформаційні частинки бувають навіть спонтанними, коли ведеш якийсь пошук, то випадково наштовхуєшся на цікаву інформацію, яку можна перетворити і випрацювати в детективі. Це не історичний детектив, тобто тут багато вигадки, тут деякі місця знаходяться значно ближче, ніж вони є в реальності, деякі будівлі трішки старіші, ніж вони є. тому така видозміна призводить до того, що це все ж таки ретро-детектив, а не історичний. Історики тут знайдуть неточності чи невідповідності, але вони були потрібні, аби персонажі почували себе органічно в тому просторі, в якому вони мешкають на сторінках книги.
— Кому крім любителів детективів та історії може бути цікавим «Порцеляновий погляд»?
— Його прив’язка до міста буде цікавою перш за все місцевим мешканцям — відчути якусь іншу грань того, де вони мешкають, тих вуличок, якими ходять, будівель, повз які проходять. Відчути себе в епосі старовини. З іншого боку — книга буде цікава взагалі шанувальникам літератури, детективної літератури. Для широкого кола читачів.
— Чи зможуть читачі, саме уманчани, читаючи «Порцеляновий погляд», впізнати когось із знайомих, можливо відомих містян?
— Насправді, сподіваюся, що ні. Стараюся не брати живих людських прототипів за образи. Можливо це лише збірні образи якихось характеристик. Але намагаюся, щоб люди не знаходили себе. Можливо їм здасться, що вони там є, але хай будуть спокійними — то точно не вони. Стосовно реальних персонажів, то, наприклад, там згадується пан Рудий, який свого часу працював в уманській поліції, а згодом у київській, він один із зачинателів дактилоскопії, мабуть всесвітньовідомий слідчий і його постать є визначною для, тоді ще імперської, а згодом української, історії. І він згадується в книзі, хоч і не є головним персонажем. А інші персонажі — вигадка автора, перша за все, головна героїня не має якогось конкретного праобразу. Хоча, можна сказати, всі персонажі — це частинка автора, бо він пише про них і я часто ділюся з ними якимись власними враженнями про життя.
— А якщо подумати, в яких персонажах тебе, як автора, найбільше?
— Чи уже знайомі герої твого роману читачам?
— Так. Головна героїня — це героїня кількох попередніх детективів, які перемагали у різних літературних конкурсах, незмінна пані Нрієвська і все її оточення. Додалися і нові персонажі та нові місця в Умані і навколишніх селах, селищах і маленьких містечках.
— Хто із героїв у книзі твій найулюбленіший або найцікавіший тобі?
— Кажуть, що автор найбільше має любити головного персонажа. Не знаю чи це так. Мені, наприклад, дуже імпонує прислужниця головної героїні Ольга Роменко. Вона нібито другорядний персонаж, але її характер і характеристика доволі цікаві. І часто другорядні персонажі перетягують на себе увагу читачів, якщо це книга, чи глядачів, якщо це фільм. І є такими цікавими родзинками кожного сюжету, тому що на, здавалося б, непомітних деталях і має формуватися вся суть твору.
— Коли писав «Порцеляновий погляд», який фрагмент дався найважче?
— Найважче, насправді, дається початок і він завжди пишеться наприкінці. Принаймні в мене так виходить, тому що почати дуже важко. Тому, щоб не було прокрастинації, то варто починати із середніх фрагментів, які потім, можливо, трансформуються в сюжет. Фінал, відповідно, пишеться легше, а початок — важко. Хоча, звичайно, треба знати з чого починати принаймні в думках.
— А який із моментів твій найулюбленіший у цій історії?
— Мабуть це опис побуту. Там часто є вкраплення опису того тодішнього життя мешканців міст, зокрема таких як Умань, — як вони чаювали, пліткували один про одного, як проводили свої дні, коли не було інтернету, телебачення, стабільної і звичної електрики. Ось такі от маленькі елементи побуту, щоб читач зміг заглянути за зачинені двері суспільства в кожному із будиночків — це приваблює у детективах і ретро-детективах теж.
— Скільки ти працював над романом — від ідеї і до виходу книги?
— Сам етап обдумування ідеї зайняв близько року. Написання цих трьохсот сторінок було досить швидким — це була осінь 2018 року і, мабуть за півтора-два місяці сам текст був написаний. Хоча цьому передувала велика підготовка фактажу, джерел, обдумування, складання сюжету до купи, бо спочатку він завжди розрізнений. А вже написання книги, власне, створення тексту, як виявилося, не надто тривалий процес, хоча дуже важкий, кропіткий і потрібно працювати кожен день, аби він був.
— Чи буде продовження серії?
— Звичайно, продовження планується, ідей нових пригод уманської слідчої є чимало, тому сподіваюся, що вони будуть втілені на папері.
— Де читачі можуть придбати «Порцеляновий погляд»?
— Книга представлена в переважній більшості українських книгарнях не лише у великих містах. В уманських книгарнях, напевно, ще немає, але сподіваюся буде. Можна замовити на сайті видавництва «Темпора», яке видало цю книжку. А якщо хтось хоче з автографом автора, то можна звернутися і до мене. Кожен бажаючий не залишиться без книги.
