Нещодавно уманські бібліотеки отримали майже тисячу нових книг. Саме тому редакція УманьNews.City вирішила поцікавитись в уманчан, що вони читають, які книги були в їньому списку цього літа, які жанри полюбляють і де зазвичай читають.
Марина Павленко, доцент УДПУ, письменниця
Читаю будь-де та в будь-який час, коли вирветься хвилинка, — поки чекаю на вокзалі, в черзі чи вдома. На початку літа хотіла взяти в бібліотеці книгу Тетяни Малярчук «Біографія випадкового чуда», а її не було. Тепер начебто з'явилася. Але я все одно прочитала, і всім раджу.
Усе літо передплачую журнал «Країна» — там багато пізнавального. Так само читаю літературний журнал «Березіль», він публікує прозові й поетичні новинки. І звичайно, «Українську літературну газету».
Прочитала нову книжку Ніни Михайлової «Гірчить доля бузиною». Два томи нової Шевченківської енциклопедії: і з дослідницькою метою (для статті), і з цікавості (потім ці томи подарувала в бібліотеку). Перечитували з донькою вголос «Синього птаха» Моріса Метерлінка.
Все літо, як і перед цим, намагались із донькою, під час прогулянки вивчати нові вірші улюблених авторів: і для тренування пам’яті, і просто для душі. Також вичитувала власні рукописи для друку. Прочитала повість «Акордеон» Миколи Жулинського.
З книжок, які нещодавно вразили найбільше, згадую «Мишка» Дороти Тераковської — про дівчинку з синдромом Дауна. Її я читала в оригіналі. І «Самотність у мережі» Януша Вишневського також якось дуже на мене вплинуло.
Ігор Соболенко, вчитель фізики ЗОШ №1, спортивний журналіст
Влітку мав щастя десяток днів гостювати у родичів в селі і там влаштував собі читальню на печі. А зазвичай має щось обов’язково в сумці — читає між уроками та інколи в чергах. Цього року знайшов собі місце — на дитячій гірці, поки син гуляє.
— Читати дуже люблю. Але, на жаль, не зажди достатньо вільного часу. Інколи навіть дратувало, коли бачив свій «стовпчик очікування», на якому складалися приготовані для першочергового читання книги. Але цього літа дещо вдалося пройтися по відкладеним для читання творам.
В юності улюбленим автором був Валентин Пікуль. Багато з його творів перечитав. Виокремив би трилогію про російську-японську війну — «Каторга», «Крейсера» і «Три віки Окіні-сан».
Останніми роками віддаю перевагу українським авторам. Серед сучасних письменників є достойні і класні автори. Свого часу подобалася книга Ірен Роздобудько та її «Ґудзик». Відмітив би Люко Дашвар.
З останніх книг, які дуже вразили, — «Лідерство», де один зі співавторів Алекс Фергюсон. І не тому, що це футбольна легенда. Дуже сильна книга. Рекомендував її своїм найближчим друзям.
Цього літа читав чимало історичних досліджень про період 1917-1920-х років в Україні. Думаю, не варто пояснювати чому. Оптимізму не додало. А ще присів на англійські футбольні щорічники. Не приховую, що я прибічник англійської футбольної культури і англійського гумору! Так ото ці щорічники — то щось! Заодно і мову підтягую.
А ще читав електронну книжку. Там прочитав Ремарка вперше. Вразив його роман «Час жити і час помирати». Зараз ношу з собою книгу, де людина описує рік, проведений в англійському «низовому» футболі. Тащуся від неї. А на черзі «Друга світова» Макса Хейстінгса. Сильна річ. Але там треба зібратися з духом.
Володимир Музиченко, приватний підприємець
Цього літа напрочуд мало часу було на читання. Та все ж прочитав декілька томів Генрика Сенкевича, а зараз борюся з Бальзаком. Маю свою бібліотеку і періодично читаю те, до чого руки не дійшли в юності. Улюблених письменників не маю, адже пріоритети з віком міняються. Читаю більше у вечірній час. Якщо книжка не подобається, то себе не силую, як в юності, беру іншу.
Михайло Мальований, проректор Уманського НУС
Читає будь-де, коли має час. Останнім часом найчастіше ввечері з телефону. Раніше періодично купував книги на Петрівці, але дружина сказала, що їх більше немає куди складати. Тому тепер смартфон і електронна бібліотека.
— Полюбляю читати наукову фантастику. З останнього прочитав «Повернення богів» Андрія Ливадного. Рекомендую це невелике оповідання з певним філософським сенсом буття. Також «Населений острів» братів Стругацьких та цикл «Імперія» Романа Злотникова.
Найулюбленіша книга, яку періодично перечитую — це «Майстер і Маргарита». А найсильніше враження справила книга «Лінкольн для адвоката» Майкла Коннеллі.
З українських авторів читаю доньці Всеволода Нестайка. Маємо майже усі його твори. Також останнім часом полюбив скандинавський детектив. Серед улюблених авторів — Ю Несбе та Стіг Ларссон.
Дмитро Безверхній, учитель історії, письменник
Читає здебільшого вдома, влітку обов'язково на свіжому повітрі.
— Хоч літо виявилося не надто плідним на читання, але кожна прочитана книга, це вже краще ніж нічого. Серед того, що брав до рук, слід відзначити нову збірку оповідань Катерини Бабкіної «Мій дід танцював краще за всіх» — зовсім невеличка книжка, яку легко можна носити всюди з собою, аби читати при вільній нагоді. Але це тільки спершу, бо книга доволі химерна й цікава. Дуже прості історії життя кількох поколінь українців, котрі опинилися на зламі ідеологій, часів диктатур/демократій і всіляко намагалися відбутись, як люди серед усього того безладу — комусь вдалося, а комусь лишень здалось, що вдалося. Цю книжку додав до своєї полички не випадково, оскільки вже добре знайомий із творчістю авторки та відвідував майстер-класи пані Бабкіної — усі її книги крихітні, але у них завжди «щось є», а цього разу ще й пощастило отримати книжку з підписом.
«Зникнення Стефані Мейлер» — книга, яку з собою скрізь не носитимеш, бо громіздкість восьми сотень сторінок таки дається в знаки. Утім, носити хочеться, бо відірватись від неймовірної детективної історії просто неможливо. Автор книжки Жоель Діккер — швейцарський письменник, який пише французькою мовою, здебільшого, про США. Його манера письма й динаміка подій спонукають читати далі й далі. Не варто лякатися великого об'єму — читається швидко й із задоволенням. Один із улюблених авторів жанру, українською мовою нині перекладено три його романи. Це улюблена книга літа, що минуло.
Богдан Коломійчук потішив усіх прихильників вітчизняного детективу продовженням львівської ретро-серії про комісара Вістовича новим романом «Готель «Велика Пруссія», де головний персонаж мусить розкрити низку жорстоких убивств, запобігти новому кровопролиттю та вирахувати цілу шпигунську сітку — ідеальна книга для літнього відпочинку, хоча підійде й для осіннього, зимового, весняного відпочинку теж.
Роман французької письменниці Марі-Од Мюрай «Oh, boy» змушує читача плакати й посміхатися водночас. Це важка книга, яка сподобається далеко не кожному, але кожен мав би її прочитати, щоб у нашому суспільстві додалася хоч дрібка розуміння. Я б назвав книгу історією про вмирання на шляху до життя — важкого, суперечливого, проте справжнього, непідробного. Це невелика історія про родину Морлеванів, точніше про її юне покоління, на чиї крихітні дитинні плечі випали тягарі смерті, хвороб, розлуки й інакшості. А ще це дуже світла історія, де багато безпосередності, гумору й справжнього французького шарму.
Подібним шармом, але вже канадським, наділена книга оповідок Люсі-Мод Монтгомері «Ейвонлійські хроніки» — добра, щира й затишна. Про гордовитих пані, які соромляться власної бідності, про нерішучих кавалерів, що роками бояться освідчитись у щирих почуттях. Для всіх хто любить і пам'ятає Енн Ширлі — мастрід збірка, а для тих хто забув чи й не знав — чудова нагода познайомитися із творчістю авторки славетного роману «Енн із Зелених Дахів» (і всієї серії книг).
Юлія Помелуйко-Соболенко, діловод, мама у декретній відпустці
Зазвичай читаю вдома або на вулиці (в дворі чи в парку), коли є час. Зараз мої книжки більше стосуються виховання і розвитку дітей. Нещодавно прочитала «Як любити дитину» Януша Корчака, «Французькі діти не плюються їжею: секрети виховання із Парижа» Памели Друкерман, «Хто б міг подумати! Як мозок примушує нас робити дурниці» Асі Казанцевої.
Дуже люблю наукову, психологічну та філософську літературу. А взагалі моя улюблена книга — «Майстер і Маргарита» Михайла Булгакова. Її я перечитувала двічі.
