Днями в українському книжковому просторі розгорілася чергова дискусія. Цього разу мережева суперечка стосувалася розмірів — книжка на 500+ сторінок «добре» чи «погано»?
Зокрема, письменник Андрій Кокотюха на своїй сторінці у фейсбук зазначив: «...А якщо 700-800, навіть хороших авторів ненавидиш. Чуваки, в кіно все можна сказати за 100 хвилин максимум. А в книжці — за 350 сторінок. Чорною заздрістю заздрю тим, у кого є стільки часу на читання однієї книжки і перегляд одного фільму. Ну, люди, хіба вам за це платять...», на що отримав десятки коментарів-заперечень.
То чи справді товсті книги важко дочитувати до кінця? Звісно ж, великі томики відлякують «Чи подужаю я таку скелю? Може краще прочитати кілька тоненьких книг? Але ж і крихітні книги часто зовсім нечитабельні. То що краще: одна товста книга на місяць чи три-чотири менших?».
Якщо Ви не з лякливих, то наступна підбірка книжкових товстунців саме для Вас!
«Правда про справу Гаррі Квеберта» Жоель Діккер
(Видавництво Старого Лева)
Детективний товстунець на 704 сторінки. Темп читання: швидко і з насолодою.
Одразу маю зізнатися — ця книга близько року відлякувала мене своїми габаритами, але за порадою подруги таки взявся «лупати сю скалу».
Це історія на яку точно не шкода витраченого часу — добротно скроєний детективний сюжет розгортається в кількох часових пластах. Перед нами постає типове американське містечко, шоковане жорстокими вбивствами. Справу так і не вдається розкрити одразу, по гарячим слідам і вона, як десятки схожих, опиняється напівзабутою серед запилюжених спогадів родичів, слідчих та мешканців містечка. І ось, через тридцять років після трагедії, з'являються нові докази й, що найголовніше, підозрюваний — відомий письменник Гаррі Квеберт. Молодший колега Квеберта береться розкрити убивство з минулого, аби довести, що його наставник не причетний до скандальної справи, але виявляє зворотне. Невже зірковий автор справді має стосунок до смерті молодої дівчини? «Правда про справу Гаррі Квеберта», це неперевершений і дуже цікавий мікс детективу, травм дитинства, «забороненого кохання», справжньої безкорисливої дружби, духовного злету й карколомного падіння. А ще, ця книга стане в нагоді молодим (і не тільки) письменникам, адже Жоель Діккер подає в романі десятки порад як написати бестселер, і вони справді дієві.
«Музей покинутих секретів» Оксана Забужко
(Комора)
Сага української нації, товстунець на 832 сторінки. Це справді важка книга (і буквально теж), якщо читається легко, то ви читаєте щось не те. Але вона на 100% варта витраченого часу.
Авторка нарощує речення на кілька сторінок та неозорі абзаци в яких плаваєш, спершу геть недосвідчено та непевно, а згодом все краще й краще. Події роману розгортаються в часовому просторі від 40-х років ХХ століття, аж до 2004 року.
Україна перед нами постає різною — модерною, тоталітарною, сучасною, звитяжною, згорьованою... але завжди сповненою надій. Це родинна сага кількох поколінь. Такі романи неможливо затиснути в короткі рамки анотацій, він просить розлогості, свободи, як і персонажі, що ми з ними знайомимось на коричневих (доволі приємно для очей) сторінках цієї книги. Із першої спроби не подужав, не осилив даного товстунці, але (зізнаюсь) з третьої цілком вийшло. І не варто казати, що Забужко нечитабельна — читайте, вона того варта. Не даремно Ростислав Семків в «Українському тижні» зауважив, що «За останні 20 років у нас не було масштабнішого й могутнішого тексту».
«Дона Флор та двоє її чоловіків» Жоржі Амаду
(Видавництво Старого Лева)
Товстунець латиноамериканського магічного реалізму на 768 сторінок. Якщо ви маєте в своєму запасі вдосталь тихих літніх (зимових, весняних чи й осінніх) вечорів і не боїтеся опису смерті на 50 сторінок (попри те, що я пишу детективи, а для цього жанру смерть головний рушій сюжету, мені було трохи дискомфортно проводити вечори з такими розлогими, хоч і майстерними, описами покійного). Про що ж книга? Про дону Флор — прекрасну кулінарку, власницю школи «Смак і Мистецтво», яка мусить обирати, що для неї в житті важливіше: громадська думка чи особисте щастя.
Аби лишатися з моїми читачами максимально чесним, зізнаюсь — я й досі намагаюся «здолати» цю книжкову брилу. Мені теж вдається дочитувати далеко не всі книги за які беруся — реалії читацького життя. Разів зо п'ять книга поверталася на полицю так і недочитаною. Для справедливості маю вказати, що переклад майстерний, насиченість мови чудова, але... цей товстунець поки що не по зубах.
І насамкінець книжковий товстунчик, який ще готується стати випробуванням чи насолодою цього читацького року. Для цієї місії я обрав роман Джеффрі Євгенідіс «Середня стать» — підсумками та враженнями від книжкової пригоди поділюся згодом.
