Жоден роман у світі не буде цікавішим за реальне життя, бо тільки «тут і зараз» кожен із нас власноруч творить свою «ідеальну історію зі щасливим кінцем». Але охудожнені історії про відомих особистостей часом допомагають цілком інакше поглянути на довколишню дійсність.
Погодьтесь, завжди цікаво зазирати в чужі не зашторені вікна, аби підгледіти «як же живуть інші». Та чи все так добре всередині, як на позір? Часто, за блиском медалей ховаються поламані тіло й душа, а за красивими фасадами дюжини крихітних життєвих драм. Сьогоднішня підбірка книг — це історії про долі людей, що вкарбували свої імена на сторінках історії нашої країни.
Три книжки трьох українських письменниць про трьох непересічних особистостей.
Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
У різдвяно-новорічний час — найрадіснішу пору року — ви, як і весь світ, точно чуєте мелодію написану ним. Наспівуєте її готуючись до свят, вибираючи подарунки, заправляючи салати, дивлячись «Сам удома» та відкорковуючи шампанське. Його «Carol of the Bells» незмінний синонім Різдва. І все це про славетного українського композитора Миколу Леонтовича. Саме він є автором славнозвісного «Щедрика». Але якщо мелодію про різдвяні дзвіночки знають усі, то про її творця навіть співвітчизники знають дуже мало. Виправити цю несправедливість вдалося відомій українській письменниці, авторці більш ніж 30 романів та 10 кіносценаріїв, Ірен Роздобудько. У своїй книзі «Прилетіла ластівочка» пані Ірен змальовує деталі життя та трагічну долю геніального митця, який дорого заплатив за любов до музики та рідної України. Події роману розгортаються в кількох часових площинах, даючи можливість читачеві прослідкувати за бурхливими подіями української національно-демократичної революції 1917-1921 років, далі перенестись у Західну Європу й за океан, аби побачити як склалася доля «Щедрика» в той час, коли його творця підступно вбивали чекісти у батьківському будинку. Ірен Роздобудько своїм романом «Прилетіла ластівочка» запрошує читача дізнатися правду про знамениту мелодію і висуває свою версію загадкової смерті неперевершеного українського композитора.
Олександра Шутко «Хатідже Турхан»
Жінки здавна посідали особливе місце в українській культурі, політиці й, навіть, війську. Постаті княгині Ольги, Анни Ярославни чи Роксолани добре відомі широкому загалу, а от особа не менш славетної українки — Хатідже Турхан — до недавнього часу залишалася забутою серед непрочитаних сторінок нашої історії.
Пролити світло на життєвий шлях та долю дівчини Надії, яка потрапивши в полон і опинившись на чужині, спромоглася не тільки вижити серед смертельної небезпеки, підступів та інтриг, але й стати однією з найвпливовіших жінок за всі часи існування Османської імперії, спробувала письменниця й мистецтвознавиця Олександра Шутко — забігаючи наперед варто зазначити, що це їй цілком і повністю вдалося.
У трьох книгах авторки: «Хатідже Турхан. Ковилі вітри не страшні», «Хатідже Турхан. Султана-українка на османському престолі» та «Хатідже Турхан. Покровителька козаків», оповідається про складну долю матері одного з нащадків славнозвісної Роксолани-Гюррем султана Мехмеда IV — Хатідже Турхан. Ці історичні романи написані майстерно та колоритно. Відчувається, що авторка не просто скорилася певному тренду на «усе турецьке», а здійснила значну роботу із пошуку достовірної, історично вивіреної літератури та джерел не тільки українського, а й закордонного походження, про що красномовно свідчать низка посилань у текстах. Книги супроводжують репринти портретів та старовинних гравюр, котрі візуально описують повсякденне життя османських вельмож. Саме за часів правління Хатідже Турхан при османському дворі з’являється чимало її співвітчизників, а українські козаки потрапляють під покровительство й протекторат Осяйної Порти.
Таня Малярчук «Забуття»
Оповідь про свого персонажа Таня Малярчук починає не з народження, а з його смерті — УМЕР В’ЯЧЕСЛАВ ЛИПИНСЬКИЙ (великими літерами) — акцентуючи тим самим увагу читача на зворотності пригадування й розгортання подій.
Липинський був українцем не за походженням, а за покликом душі. Народившись у заможній польській родині він, молодий перспективний історик та політик, міг безбідно жити у відновленій після Першої світової війни Польщі. Але обрав для себе цілком інший шлях — боротьби за українську незалежність. Його життя було суцільним рухом проти вітру, пожертвою заради ідеї. Доля головного героя, це відображення долі всієї України в часи модерної боротьби за державність — важкість сходження, короткотривалість піднесення і, зрештою, забуття: велике і всепоглинаюче, як той синій кит, що його авторка згадує в оповіді. А ще В’ячеслав Липинський мав маєток на теренах Уманщини, про що письменниця не забуває згадати, описуючи життя відомого/забутого діяча.
Цитата з книги: «...А який він справжній? Ренеґат. Зрадник. Свій. Чужий. Поляк. Українець. Вацлав. В’ячеслав. Хто він? Відповідь ховалася в гущавинах розуму, але Липинський вже здогадувався, що вона не мала значення. Не мало значення, ким він був, мало значення — ким він хотів стати».
В українців було чимало часу аби забути: про далеке славне минуле, про закриті двері вчорашньості, про власну гідність, боротьбу, доблесть... про себе самих. Але ми встигли схаменутися, в останню мить заскочивши до потяга пам’яті й тепер, клаптиками, збираємо роздроблені жорстокою тоталітарною системою фрагменти спогадів про самих себе — це важливо, це неминуче, якщо ми прагнемо надалі будувати країну справді незалежною, цілісною та процвітаючою. Література, так вже склалося, є одним із інструментів повернення тієї-от історичної пам'яті українства. Адже реалістичні образи подій минувшини, стають основою для потужних літературних сюжетів, народжують, у майстерному письменницькому поєднанні факту та художнього обрамлення, нові незгоренні твори.
