Кожен з нас живе у вимірі двох паралельних світів:
- один з яких (мам, дивися як я вмію; я невгамовний літак; а давай спробуємо…; я потяг — ту-ту; який гарний метелик; а Машка із сусідньої групи мене поцілувала)
- та інший (не біжи…, бо; не кричи…, бо; не чіпай собаку, бо…; не бігай по кімнаті, бо…; вчися, бо…; не спілкуйся з хлопцями, бо…).
З часом, такі «бо» невгамовних і енергійних відкривачів світу перетворюють на правильних і мудрих дорослих, або «малих мудрих гномів», які в першому класі вже все знають про світ, але нічого не розуміють у своїх відчуттях, потребах, можливостях. І якщо забрати єдиний важливий орган «мозок» — ці маленькі гноми взагалі розгубляться і втратять будь-яку віру в себе та себе у цьому світі. Чому так відбувається? Бо… так простіше: дорослим простіше не виходити із зони комфорту, в який їх колись посадили, не вчитися новому, не відкривати світ з дитиною, не прати одяг від трави, не зашивати дірки на светрах від ігор з собакою. Так простіше — не жити повним, насиченим емоціями та реакціями тіла на світ життям.
І якщо запитати у дорослого, що він дозволяв собі мати у своєму житті останні кілька місяців, то список очолять наступні позиції:
- спокій та щастя (жили в гармонії із своїми відчуттями і природою навколо, родиною) —20%,
- уникання (змінювали місце проживання, тікали у безпечні місця) — 40%
- згадування про небезпеку (додатки з новинами у телефоні, перегляд телерадіопередач із останніми відомостями про страшну статистику життя) — 40%.
Уникання — це найкращий варіант у житті дорослого, адже відгородившись від тих подій та ситуацій, на які потрібно затрачати додаткові сили та ресурси, можна створити нову зону комфорту, щоправда радощів від життя буде менше. А от інтрузії (постійні нагадування про небезпеку) дорослий прибереже для дитини — аби нагадати дітям, що жити небезпечно, що світ, у який привели дітей дорослі, небезпечний, і що діти повинні робити так, як і їхні люблячі дорослі — уникати всього, що травматично, що небезпечно, що шкодить.
Дорослі готові платити високу ціну за те, аби відмовитися від небезпечного життя і створити ілюзію затишку і комфорту, а діти готові віддати все, що у них є, заради щастя і радості в кожному моменті.
