У третій четвер травня із 2006 року українці усього світу відзначають Міжнародний День вишиванки. УманьNews.City розпитав уманську майстриню Наталію Осіпенко про вишивку Уманщини — притаманні нашому краю орнаменти, техніки та шви.
Уманський край — один із найсвоєрідніших та найколоритніших регіонів України. Родючі чорноземи, чарівність природи, багатство і неповторність культури тісно переплелися з традиціями народної вишивки.
На території України жіночі сорочки — один з найдавніших видів одягу, шитий з тканини. Уже в ІV тис. до нашої ери (епоха трипільської культури) був відомий одяг типу жіночої сорочки. Про це свідчать антропоморфні малюнки на керамічних посудинах, де зображено жіночі фігурки, одягнуті в довгополі, стягнуті в талії сорочки. Відтоді, очевидно, розпочинається і декорування сорочок вишитими мотивами-символами.
Варто зазначити, що на Уманщині в могилі воїна (XIV ст.) зберігся комір сорочки із низинною вишивкою. Ця техніка є одним із стародавніх способів шитва, дуже подібна до ткання й, очевидно, походить від останнього. Унікальність низі полягає в тому, що це єдина техніка, коли лицевий бік узору утворюється з вивороту.
Найдавніші сорочки, які представлені в експозиції Уманського краєзнавчого музею оздоблені замковою низзю, заполочевими нитками з геометричними, переважно чорними і червоними орнаментами.
Найбільше інформації несла в собі жіноча сорочка.
Традиційні жіночі сорочки Уманщини оздоблювалися вишивкою на комірі, низу рукавів, пазусі, подолі та широкими смугами на плечовій частині рукавів.
Вченими визнано, що найдавніший орнамент — геометричний. Це комплекс мотивів, що виникли у глибоку давнину в умовах родової організації суспільства слов’ян. Такі орнаменти збереглися на вишитих низзю уманських сорочках кінця ХІХ – початку ХХ століття. З часом втратилася їх семантика, тому дослідники умовно називають такі мотиви-символи та композиції з них архаїчними. У духовному надбанні людства, мистецтво орнаменту займає не менш важливе місце, ніж писемність, музика, література тощо.
На давніх сорочках Уманщини можна побачити різні геометричні модифікації (ромби, квадрати, розетки, свастика, трикутники і т.п.). Спроби пояснити символіку цих мотивів робили багато вчених і семантика орнаментального значення не виходить за межі родючості.
Особливої уваги заслуговують комірці-стійки — високопрофесійні зразки набирування геометричних орнаментів по складках, які утворені за рахунок зібраних і закріплених дрібненьких збирок.
Готові деталі сорочки по всій довжині майстерно змережувалися у вигляді ажурної смужки шириною 1–2 см, утвореної за допомогою повітряних петельок та розшивалися кольоровими геометричними орнаментами.
З розвитком міжнародних торгівельних зв’язків у ХХ столітті в Україну проникає так звана брокарівська вишивка — це друковані зразки квіткових орнаментів виконані хрестиком. Таким чином формується образ української національної вишивки з рослинними узорами.
В наш час осередком вивчення, відродження, популяризації народної вишивки є Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини. Зокрема, на факультеті української філології діє науково-методичний центр дослідження вишивки історичної Уманщини, який є структурним підрозділом науково-дослідної лабораторії «Проблеми підготовки студентів-філологів до українознавчої роботи в школі» роботою, якою керує завідувач кафедри української літератури та українознавства, професор Сивачук Наталія Петрівна.
Мета діяльності Центру — становлення культуромовної творчої особистості майбутнього вчителя-філолога у процесі осмислення символічної мови полотняного літопису українців історичної Уманщини (Східного Поділля і Південної Київщини) під час навчально-пізнавальної, науково-дослідної діяльності, навчально-пошукових (фольклорної, етнографічної) практик. Координую роботу центру я — кандидат педагогічних наук, доцент, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України.
На заняттях майстер-класу з вишивки студенти створюють схеми та відтворюють старовинні жіночі та чоловічі сорочки тощо.
