Цього року із 24 лютого до 1 березня українці відзначають свято Колодія — свято весняного Сонця. За звичаєм Уманщина саме на Колодія зустрічає весну. Про звичаї на свято Колодія, які були традиційними для Уманщини, для УманьNews.City розповіла старший науковий співробітник Уманського краєзнавчого музею Надія Тульчинська.
За словами Надії Тульчинської, свято Колодія тісно пов’язане із шлюбними традиціями українців:
— Зазвичай, українки виходили заміж до 17 років. Парубки парубкували скільки хотіли. Та якщо парубок затягував з одруженням, громада обурювалася: ледащо. Щоб дівки не перебирали парубками, а парубки довго не гуляли, наші предки вигадали покарання для їхніх батьків — обрядове дійство «волочити колодку». Колодій – дерев’яна колода, поліно такого розміру і ваги, щоб зручно і неважко брати в руки. Окрім великої колоди, на Колодія заготовляли менші — гілочки з дерева круглої форми (різьблені, з вирізаними ножем рисочками, хвильками тощо). Годяться з вишні, груші, яблуні, але краще з верби, бо верба — перше дерево, яке розпускається навесні. Потрібні міцна довга мотузка та жовтогарячого кольору (кольору Сонця) стрічки.
— У понеділок зранку одружені жінки збираються разом, щоб «поколодувати». Одна з молодиць приносила поліно — колодку: круглу, рівненьку, розміром як дитина-немовля. Клала на стіл, на вишитий або тканий рушник, інші жінки обмотували колодку шматками полотна — ніби немовля пеленають і тричі примовляли: «А вже наше дитя народилося», «А вже наше дитя на світ Божий з’явилося», «Колодій народився!» Брали Колодія на руки і вервечкою, одна за одною, тричі обходили з ним навколо столу. Обходили за рухом Сонця! Колодія клали на лаву, а самі пригощалися варениками з сиром (символ молодого, «рогатого» Місяця та жіночої енергії) та молочними стравами або стравами з молоком: сирною бабою, локшиною, галушками, ряжанкою, колотухою, молочним киселем тощо, випивали по чарці. До неділі Колодій був вдома у котроїсь молодиці. У понеділок надвечір з колодкою ходили від хати до хати — де «дівка засиділася» або «підстаркуватий парубок». Несли колоду не обмотану полотном, і довгу мотузку. Вітали господарів з святом Колодія і прив’язували колодку матері до лівої ноги — карали за те, що не одружує дочку або сина. Покарана ставила могорич, тягаючи колодку за собою по долівці туди-сюди від печі до столу.
Проте, чоловіки на Уманщині не залишалися осторонь святкування Колодія, зазначає старший науковий співробітник Уманського краєзнавчого музею Надія Тульчинська, а святкування тривали увесь тиждень:
— У вівторок, коли «колодка похрестилася», до жінок приєднувалися чоловіки. Жінки в’язали їм на ліву руку маленькі колодочки. Чоловіки ставили могорич і допізна ватага ходила попід хати — в’язала колодку матерям «підстаркуватих» дівок і парубків. У середу, на «похрестини Колодія», те саме дійство. У четвер «Колодій помер»: жінки і чоловіки збиралися в одній хаті, приносили Колодія — «немовля» і частувалися, примовляючи, що Колодій помер. У п’ятницю «похорон Колодія»: жінки оплакували його, ховали — притрушували соломою і справляли похорон — частувалися. У суботу оплакували Колодія — пригощалися.
А завершувалося святкування Колодія зізнаннями у коханні.
— У неділю «волочили колодку» парубки і дівчата. Нині, щоб зізнатися у коханні, ми, українці, перейняли звичай святкувати день Святого Валентина. Від предків ми успадкували наше національне свято — Колодія, — розповіла Надія Тульчинська. — Дівчата і парубки збиралися разом і в’язали колодку — до лівої руки або на одяг навпроти серця. Колодка — гілочка з дерева, прив’язували її стрічкою жовтогарячого кольору. Якщо дівка в’язала колодку парубкові, він одразу віддячував подарунком — солодощами або разком намиста. Якщо колодку в’язав парубок, дівчина «віддавала колодку» на Великдень: писанку, вишиту хустинку, сорочку-вишиванку.
На колодку ішла — оглядалася.
На колодці була — милувалася.
А з колодки ішла — цілувалася!
