Свято Андрія Первозванного, що відзначається 13 грудня, супроводжувалося Андріївськими вечорницями. Вони тривали всю ніч, молодь сходилася до однієї хати. Вечорниці супроводжувалися дівочими посиденьками, знайомствами, заграваннями молоді. Хлопці бешкетували, дражнилися із дівчат, а сільські красуні ворожили.
Про те, як це було, розповіли учасники народного колективу «Калинонька» Краснопільського сільського будинку культури, що на Уманщині. З сайтом УманьNews.City вони поділилися спогадами, як самі колись відзначали Андрія.
Любов Прокопівна
— На Андрія збиралися гуртом, гадали на воду. Свічку клали і на воду гадали. Дуже справджувалося.
Лариса Володимирівна
— А ми вискакували на вулицю, обхоплювали руками тин — скільки рук вистачить, а потім перебирали, приказуючи: «молодець–вдівець, молодець–вдівець», хто крайній попав — за того заміж вийдеш.
Олександр Петрович
— Ми, хлопці, робили збитки. Збиралися на вулиці гуртом: тому — воза викотимо із подвір’я, тому — хвіртку знімемо. Як верталися із гулянок, — могли козу до клямки прив’язати. А ще любили сховатися під місток і злякати дівчат, які увечері із вечорниць повертаються.
Валентина Андріївна
— Найбільше любила ворожити на персні. На папірцях писали чоловічі імена та пускали перстень. На які впаде — так нареченого буде звати. А ще на тарілках ворожили. Ховали під тарілки хустку — на щастя, намисто — на багатство, нитки пряжі — на скупого чоловіка. А потім по черзі заходили і обирали тарілочку. Що під нею знаходили — таке і чекали у майбутньому.
Ірина Анатоліївна
— З подружками у селі 12 грудня, увечері, набирали мовчки у рот води, несли до хати та робили «балабушки». Варили їх і виносили на подвір’я. Розкладали, звали песика. Чию першу «балабушку» з’їдав — та першою заміж вийде. Мою завжди першою їв, і з нашого гурту я перша заміж і вийшла.
Вікторія Володимирівна
— У дитинстві, на Андрія, збиралися у бабусі родини мого батька і дядька. Бабуся навчила робити пампушки. Ми їх виносили у двір та звали собаку. Чию першу їла — та онука першою мала заміж вийти. Це було улюблене ворожіння. Головне — не можна було розмовляти і, мабуть, це було найважче, бо саме у цей час хотілося сміятися і говорити.
