Краєзнавець і директор ДІАЗ «Стара Умань» Владислав Давидюк вже багато років поспіль робить усе, щоб якнайбільше дізнатись про минуле Умані. В одному зі своїх досліджень він розбирався скільки в Умані було готелів сто років тому і де саме вони розміщались. Сьогодні пропонуємо першу частину дослідження Владислава Мироновича про готелі «Франція» і «Бель Вью».
Умань з другої половини ХVIII століття була місцем значних ярмарок, на які з усієї округи з’їжджалися купці. У зв’язку з цим у місті виникла велика кількість заїжджих дворів. Такій їх кількості сприяли так звані відпусти на день св. Яна, на день святих апостолів Петра і Павла, на день Преображення Господнього. В ці дні на свята завжди були значні приїзди багатої польської публіки, яка зупинялася у цих дворах. У 1882 році в місті налічувалося 14 заїжджих дворів. До наших днів дійшли деякі назви цих закладів, заїзд «Під квочкою», «Під лебедем», «Під карасем» та інші. З часом старовинні заїжджі будинки в Умані стали зникати. Так у 1914 році в місті було тільки 7 заїжджих дворів (чотири з них знаходилося на старому базарі, решта на вулиці Нижньо-Миколаївській (сьогодні вулиця Гайдамацька, раніше — Р. Чорного). Навзамін з’явилися сучасні готелі. Кількість уманських готелів в різні періоди розвитку міста була неоднаковою.
«Адрес-календар» на 1904 рік згадує дев’ять таких будівель; «Весь Умань» на 1911 рік — дев’ять; а «Календарь-справочник на 1914 г.» Гершенгорна дає відомості про 15 готелів. Гортаючи сторінки газет включно до 1919 року ми дізнаємося про появу нових готелів.
Готель «Франція»
Архітектурною окрасою площі Соборності є готель «Умань». Мало хто з уманців знає, що на цьому місці знаходився збудований у другій половині ХІХ сторіччя двоповерховий будинок, на другому поверсі якого розміщувався готель «Франція».
Будівля належала домовласнику Жураковському, пізніше перейшла у спадок його дружині, а можливо й дочці — у подальших оголошеннях згадується як будинок Жураковської. На першому поверсі споруди розміщувалися різноманітні крамниці та магазини. У 1903 році власником аптекарського магазину, що знаходився на першому поверсі будинку, був Ізраїль Соломонович Бонфельд. Одним із торгівельних закладів був магазин з продажу німецьких ковбас М. Галатика і М. Веселовського. Відома українська письменниця та громадська діячка Н.В. Суровцова згадувала: «На смак це все було першорядне. Вславився Галатик ще й своїм одним продавцем — це був справжній карлик з старим зморщеним личком і тонким дитячим голосом». У 1911 році був магазин з продажу хутра, суконних та мануфактурних виробів І. Пхора і М. Ілуфбанда, залізо-скобяний магазин Людвіка Вернера заснований в 1858 році. У 1914 році торговий дім І.С. Бонфельда, який торгував велосипедами та піаніно. У магазині Бонфельда у 1919 році розміщувалася редакція та контора газети «Вісті (Известия) Уманського повітового військово-революційного комітету». З середини липня 1920 року в колишньому магазині Бонфельда знаходилася робітничо-селянська інспекція.
На другому поверсі розміщувався готель. Після 1909 і до 1913 року під готелем розміщувалася друкарня «Энергия», власниками якої були Х. Баренбойм і Я. Перельштейн. У 1911 році при готелі «Франція» був ресторан «Товарищество». Рекламне оголошення ресторану повідомляло: «Завтраки, обеды и ужины по карте. Цены общедоступные. Ежедневно свежая получка провизии. Ресторан ведется под личным наблюдением самих хозяев. С почтением «Товарищество»». У 1913 році орендарем готелю був І.Л. Дітлович.
У 1916 році орендарем ресторану при готелі «Франція» був пан Сікорський. У серпні орендатор ресторану, за допущення вживання спиртних напоїв в окремому кабінеті постановою м. Київського губернатора, був підданий адміністративному арешту на один місяць, із заміною штрафом в 300 крб.
З квітня 1919 року в приміщеннях колишнього готелю діяла військово-політична школа червоних офіцерів 2-ї Української радянської дивізії.
В радянські часи до 1941 року тут теж був готель, а в його будівлі зберігалися фонди міжрайонного державного архіву. У липні 1941 року, внаслідок бомбардувань центру міста німецькими літаками частина готелю в якому і знаходився архів було зруйновано. Нацистські окупанти знищили будівлю і архів, в якому загинули важливі документи радянського періоду і ХVIII-ХХ століть. Після звільнення міста від нацистських окупантів на місці зруйнованого готелю уманці розчистили руїни, збудували дошку пошани, в центрі якої було зображення у повний зріст Й.В. Сталіна, висадили квітники, розбили газони, посадили дерева та кущі.
Докорінно архітектурний вигляд центру міста змінився після того, як в кінці квітня 1959 року став до ладу на місці зруйнованого готелю «Франція», готель «Умань» на 165 номерів. У 1968 році до готелю було зроблено прибудову, внаслідок чого кількість місць зросла до 285.
Готель «Бель-Вью»
Ліворуч від готелю «Франція», ближче до вул. Київської (нині — вул. Європейська), стояв двоповерховий будинок купця Ш.Ю. Звоніцкого, на другому поверсі якого, знаходився готель «Бель-Вью» (орендатор С. Бурнос).
Газети того часу в своїх рекламах закликали гостей міста поселитися в готелі, рекомендуючи різноманітні зручності, дешевизну, повний комфорт і чистоту. Перший поверх належав майстру з пошиву жіночого вбрання У. Новіцькому.
Протягом 1932-1941 років в колишньому готелі «Бель-Вью» містився Уманський міжрайонний державний архів з багатьма цінними, рідкісними документами ХVIII-ХІХ століття. Влітку 1941 року готель зруйнований: у нього влучила бомба після одного із нальотів німецької авіації. Архівні документи, через неможливість їх евакуювати, знищені. Таким чином, назавжди було втрачено історичні цінності нашого краю.
