Любов Логвиновська уманчанка, яка усією душею вболіває за Україну і докладає своїх сил для того, щоб підтримувати захисників. Вона отримала відзнаку «Жінка року м.Умань 2018» у номінації «волонтерство».
Любов Вікторівна родом з Києва, закінчила Херсонську державну морську академію та Ленінградський інститут водного транспорту. Працювала з теплоходами на посаді радиста у радіоцентрі Була інженером радіозв’язку і радіонавігації при Головному управлінні річкового флоту України.
— Я — романтик. З дитинства хотілося побачити світ. І побачила: Європу, Середземне море, Дунай — до Австрії. До 1993 року я жила в Києві, а потім поїхала працювати за кордон. Через те, що важке було тоді життя, — почалися купони і все інше. Жила і працювала за кордоном 19 років, потім повернулася на флот: три роки працювала начальником радіостанції на теплоході.
Вісім років тому Любов Логвиновська вибрала Умань, бо хотіла жити у невеликому містечку:
— Приїхала в Умань у 2011 році. До цього жила в Греції, в Афінах, потім — Київ. І ці дві столиці мені набридли. Хотілося у якесь маленьке містечко. Тому, що і в Греції жила у невеликому містечку, такому як Умань, і мені сподобалось: куди не підеш — все поряд. А в Києві, Афінах на щось одне треба витратити цілий день.
Пані Любов розповідає, що після повернення не впізнала своєї країни:
— Загалом, мене не було в Україні 23 роки. А приїхала в Україну і побачила, що щось тут не те. Не могла зрозуміти, що коїться в країні? Де підприємства, фабрики, заводи? Скільки раніше всього цього було. Села спустошені, а люди... Я ж жила за кордоном — там зовсім інші люди! Веселі, впевнені у своєму майбутньому. Я ніяк не могла все це зрозуміти, адже до нас доходило мало інформації і ми читали російські газети. А там все перекручено.
З 2014 року Любов Логвиновська допомагає українській армії, організовує збір продуктів харчування, речей першої необхідності та обмундирування для потреб військових в зону АТО і ООС, надає підтримку учасникам війни та членам їх родин, берете участь у громадському житті Умані.
— Коли відбулася Революція Гідності, я весь час була на нашому майдані. Хотілося якось допомогти, в чомусь брати участь. Саме через те, що було з чим порівняти. Я хочу, щоб Україна була такою, як інші країни, у яких я побувала, — справедливою. Мрію побачити Україну щасливою. Хочу, щоб була скрізь правда. Якщо десь є несправедливість — мені до того не байдуже, — ділиться своїми бажаннями Любов Вікторівна.
Головною цінністю у житті пані Любов вважає сім’ю:
— Завжди сім’я: діти, онуки. Я вдова, але маю онука, він виріс у Греції, проте вивчив українську мову за рік. Розмовляє краще за мене.
А уманчанам Любов Логвиновська бажає не бути байдужими.
