В Умані з 1990 року офіційно обліковано 360 ВІЛ-інфікованих людей. Якщо в попередні роки переважав ін’єкційний шлях передачі інфекції, то нині 79% людей інфікувалися статевим шляхом і лише 20% - через голку.
Як розповів лікар-інфекціоніст кабінету «Довіра» КНП «Уманська міська лікарня» Петро Ковдюк, нині у нього на обліку перебувають 137 людей. З них 62 — мають діагноз СНІД, 127 — приймають АРВ-терапію. Цього року померли 6 людей зі статусом ВІЛ/СНІД — від ко-інфекції(гепатит, туберкульоз, ВІЛ/СНІД), та 2 — від інших причин, не пов’язаних з ВІЛ-статусом людини. Це типова статистична картина для даних по Черкаській області.
Звіть мене «Сєрий»
Це не моє ім’я, але так мене всі називають, та й сам я якийсь сірий. Це точно.
В мене ВІЛ. Давно, років 10. Найважче і найстрашніше було це сказати самому собі перший раз. Тепер вже звик. Не кажу цього на кожному кроці, не хвалюся, але й не приховую. Так є.
Все почалося з дурощів, дитячих чи підліткових не знаю вже точно. Коли мені було 15-16 років, я думав, що повинен все випробувати на собі. Так мені не сподобався алкоголь, але «зайшов» наркотик. Про небезпеку, звісно, знав. Я ж учився в школі… Але компанія була «надійна», наркотик «безпечний», так і покотилося. Я «сів на голку». Зазвичай люди таких як я називають «нарік», а фахівці – «ЛУНІ» (лица, употребляющие наркотики иньекционно).
Зараз аналізую, років 15 мого життя — як у сірому тумані. Скандали вдома, пару разів, як до речі, майже кожен наркоман побував за гратами. Щоразу як виходив на волю намагався лікуватися та все марно. До речі, і ВІЛ виявили під час одного з медичних обстежень на зоні. Втратив усе: роботу, кохану жінку, добре ім’я, свій негативний ВІЛ-статус… От мабуть, коли мені підтвердили діагноз ВІЛ, а це влітку 2009 року було, мене ніби «перевернуло». Я думав, що ВІЛ і смерть це одне й те саме. Спочатку хотів руки на себе накласти. Я ж розумів, що «підхопив» з голки. Не знаю точно, коли саме і від кого. Здогадуюся, звичайно, бо думав про це багато. Та тої людини вже нема. А я є.
Мене «витяг» один старий знайомий з нашого кола. Мало того, що він вийшов із залежності, але й відверто казав про свій ВІЛ-статус. Він мені розповів, що я не один такий, що є спеціальні програми і медичні і волонтерські, де можна отримати допомогу, проконсультуватися, пройти курс реабілітації і потім повноцінно жити. Да, з таблетками, да, з медичним наглядом. Але ж можна. Живуть же люди. Які все життя на інсуліні, або від серця чи від тиску таблетки приймають. Так і я.
Мене навчили, а я навчився жити обережно. Щоб нікому не нашкодити, і собі теж. Я працюю. Роботодавцю про свій ВІЛ-статус не казав. Там я не маю справи з кров’ю і не нашкодю іншим. Правда, коли поранив руку, нікого до себе не підпустив. Медикам якщо нові – кажу, попереджаю. Але місто в нас маленьке, всі всіх знають. Ну, вони повинні ж в печатках бути і з одноразовими інструментами, але я все одно попереджаю. Такого ще не було, щоб руки од мене одставили і нічого не робили.
Потім, коли вже трохи прийняв себе і зрозумів як поводитися в суспільстві – як всі, але трошки обережніше, були стосунки з жінкою. Про свій статус зразу її попередив, вона це зрозуміла. Користувалися презервативами. Завжди. Потім розійшлися, але це як з кожною людиною може таке трапитися. Розійшлися не через ВІЛ, просто так сталося.
Дітей… Я мабуть своїх не матиму. Знаю, що це можливо, але не хочу ризикувати. Швидше прийму, якщо все складеться, жінку з дитиною. Думаю, я б зміг багато від чого застерегти молоду людину чи підлітка. Ну, якщо вони захочуть мене слухати.
Повчати інших я не збираюся. Допомогти, якщо хтось до мене звернеться по старих зв’язках, допоможу, підкажу і де та як пройти обстеження і як далі там все це … Але набиватися і нав’язуватися не буду.
Порадити іншим? Ну, найперше, що все таки треба знати свій ВІЛ-статус. Я думаю, що десь половина тих, в кого є ВІЛ просто про це не знають. Потім не боятися і йти або в кабінет «Довіра», що в міській поліклініці, або у якусь громадську організацію чи благодійний фонд що саме цим питанням займаються. Раніше в Умані був БФ «Воля», тепер нема. Але в Києві, Одесі є. І якщо вас «тиснуть» через те що у вас ВІЛ, з роботи виганяють, чи дитину в садік не беруть, чи медичну допомогу не надають – звертайтеся в суд, закон на вашій стороні.
