Кілька місяців тому Дарія Рябоконь отримала диплом магістра в Уманському державному педагогічному університеті і нині працює вчителем історії в міській школі. У 2016-2017 роках вона була учасницею міського проекту «Академія молодіжного лідера», а цієї весни стала учасницею програми «Молодь змінить Україну» фонду родини Богдана Гаврилишина, яка працює вже вісім років і цього року до неї долучилось місто Умань. Тепер її проект «Відчути душею: простір рівних можливостей» допомагає уманчанам вивчити жестову мову.
Як розповіла Дарія, до міського студентського проекту «Академія молодіжного лідера» долучилась, бо їй завжди цікаво брати участь у чомусь новому, вивчати щось нове та розвиватись:
— Коли почула про проект «Академія молодіжного лідера», подумала — чом би не спробувати. І сьогодні, організовуючи проект «Відчути душею: простір рівних можливостей», саме завдяки тим знанням і знайомствам знаю що і як робити. Тобто, це дуже крута можливість розвитку.
Проте дівчина сумнівалась, роздумуючи над тим, чи потрібно брати участь у програмі «Молодь змінить Україну» фонду родини Богдана Гаврилишина:
— Дуже вагалась, але, завдяки очільниці відділу у справах сім'ї і молоді Наталії Вдовиченко, таки подала свою заявку і рада, що потрапила до програми. Це були цікаві заняття з різноманітними темами, були дуже цікаві спікери, які розповідали нам: що таке проект, як його писати, які можуть бути помилки.
Виконуючи обов’язкову умову участі у програмі «Молодь змінить Україну» — написати власний проект, Дарія спочатку мала намір продовжувати писати свій проект про музеї, який створила ще за участі в «Академії молодіжного лідера». Однак згодом у дівчини, тоді ще магістрантки педагогічного університету, з’явилась зовсім інша ідея, завдяки якій уманчани сьогодні вивчають жестову мову.
— Спочатку я поспілкувалась із директоркою музею Наталією Білоус і дізналась, що краще реалізовувати проект по інклюзивному туризму і ми думали над табличками мовою Брайля. Згодом поспілкувалась із Оксаною Гнатюк, яка розповіла, що потрібна реальна допомога для нечуючих або слабочуючих людей, бо вони залишаються непочутими, паралельно познайомилась із Ольгою Діденко та Вірою Левченко. Знайомство з ними усіма дозволило дійти до висновку: потрібно писати про те, що є актуальним і потребує реальних кроків, — розповіла Дарія Рябоконь. — Дослідила скільки дорослих і дітей з такими потребами, хто може їм допомагати, якщо їм потрібно кудись піти і виявилось, що вони можуть звертатись лише до сурдоперекладача Віри Левченко, а вона одна на все місто. Була дуже щаслива, що отримала міні-грант, але скажу відверто — це справді складно, бо мусиш розуміти цю всю систему зсередини, розбиратись у всіх деталях, а потім звітувати. І хоч це вимагає багато часу, але це безцінний досвід, який дає знання для участь у різних проектах в майбутньому. Наприклад, щоб розвивати цю тему і подаватись на більш потужних грантодавців, щоб охопити ідею ширше і зробити проект більш масштабнішим.
Для реалізації проекту «Відчути душею: простір рівних можливостей» Дарія отримала міні-грант від програми «Молодь змінить Україну» фонду родини Богдана Гаврилишина. Дівчина розповідає, що реалізаціє проекту дає розуміння того, що вона може допомогти людям:
Перше пробне заняття з вивчення жестової мови, що відбулось у червні цього року, зібрало близько тридцяти уманчан. Нині вже відбулось три заняття курсу вивчення жестової мови. Щоразу з власної волі заняття, які відбуваються у центральній бібліотеці, відвідують близько десяти уманчан, серед яких педагоги, психологи, бібліотекарі, музейні працівники. Своїми знаннями в рамках курсу ділиться голова Уманської територіальної організації товариства глухих Віра Левченко. Проект «Відчути душею»: простір рівних можливостей» маленькими кроками змінює місто.
— Ми всі прагнемо формувати європейське суспільство, цінності, бути толерантними. Якщо робити це не лише на словах, а реальними діями і вчинками, то це певною мірою наближає до формування толерантного ставлення до людей з різними потребами, усвідомлення, що ніхто не винен, що так сталося. Лише толерантне ставлення, підтримка один одного допоможе нам піднятися до рівня високих цінностей, рівня європейського міста.
Дарія не лише прагне, щоб уманчина вивчили жестову мову, вона й сам старанно працює на заняттях.
— Можу показати жестами: привітання, як справи, розповісти, що я вчитель історії, працюю з дітками, знаю слова по темі сім’я і як передати різні емоції. Це справді не просто, бо потрібно усе добре пам’ятати, тому потрібна практика. Деякі слова можуть бути подібні і можна сплутати один жест з іншим, — зізнається Дарія. — Після закінчення курсу у нас буде екзамен з білетами і потрібно буде показувати слова, фрази, цифри. Після нього учасники проекту отримають сертифікати, що засвідчать проходження курсу вивчення жестової мови.
Дарія Рябоконь не хоче зупинятись на досягнутому і сьогодні роздумує над тим, щоб писати вже серйозніший проект та подаватись на сильніший грант:
— Хочу, щоб це було не просто вивчення жестової мови. Хочу, щоб була група людей, які могли б допомагати нечуючим чи слабочуючим, наприклад, навіть відвідати музей з екскурсією чи вирішити якісь питання. Хочу допомогти їм відчути, що вони почуті, не самі і ніхто не осторонь. Це мені було б цікаво.
