Умань має своє кінематографічне портфоліо і свою кіноісторію. Дуже приємно, коли на екрані з’являється знайома площа, будинок або парк. Разом з відомим уманським краєзнавцем Владиславом Давидюком ми пригадуємо фільми, які знімались в нашому місті.
Один із перших фільмів, що спав на думку — «Орлятко». Це пригодницький дитячий фільм, знятий Одеською кіностудією у 1957 році. Режисер Едуард Бочаров та оператор Радомир Василевський відтворили події липня 1941 року: нацисти окупували Україну, в містечко зайшли ворожі війська, містяни по різному ставляться до загарбників. Головний герой стрічки Валя Котко — збірний образ піонера-героя, який допомагає партизанам у боротьбі з ворогом, разом з друзями вони слідкують за окупантами, здобувають зброю, ведуть боротьбу як можуть і як вміють.
Ось тут постановники і декоратори і використали один з небагатьох діючих храмів на кінець 50-х років. Принаймні вхід до Успенської церкви, подвір’я, де відбувають події фільму, доволі впізнавані. Ймовірно, саме через те, що храм не був пошкоджений, його й обрали як локацію для зйомок фільму.
Як розповів настоятель храму Вадим Паєвський, на той час Кіровоградська і Черкаська області були експериментальними в плані атеїстичної роботи в радянському союзі. Навіть у сусідній Вінницькій області в кожному селі можна побачити стару церкву, вона набагато менше постраждала. На Уманщині та Черкащині такого, на жаль, не має.
— Наш храм був збудований і освячений у 1907 році на честь апостола-євангеліста Івана Богослова. Збудований, за даними архівів, на кошти місцевої громади — люди, які жили на передмісті Міщанка, зібрали кошти і під керівництвом церковного старости на прізвище Жуковський, могила якого поряд із храмом, збудували його та освятили. Храм був осередком духовності та культури, — розповідає протоієрей, настоятель Свято-Успенського храму Вадим Паєвський. — Храм ніколи не був осквернений, як це було з іншими, проте він зачинявся на кілька років з 1957 по 1961 роки, як нам відомо, в ці роки він використовувався для зберігання ячменю пивзаводом. Він просто був засипаний зерном, нічого не було знищено. Потім, коли його відкрили, після закриття Миколаївського кафедрального собору, він з 60-х років до 89-го року залишався єдиним діючим храмом в Умані. У 57-му році храм тільки-но був зачинений, абсолютно не пошкоджений стояв. Коли в 61-му році закривали Успенський кафедральний собор на базарі (він був Успенським) і не можна було, щоб була зареєстрована нова релігійна громада, то голова Уманського міськвиконкому підказав місцевому священнику: «Якщо ви хочете, щоб все було тихо і без скандалу, ми вам даємо вантажний автомобіль, ви протягом ночі маєте перевезти все начиння церковне до храму на Міщанці». Таким чином, взяли престол, іконостас і перевезли все сюди. А оскільки престол перенесли з собору сюди, храм почав називатися Успенським, тому ми святкуємо два престольних свята — на Івана Богослова і Успіння Пресвятої Богородиці.
Надгробку з янголом, який потрапив у кадр фільму, на старому кладовищі ми не знайшли, проте тут немало зруйнованих часом і вандалами пам’ятників, які вже і в 57-му були в доволі жалкому стані. Однак місцина, де була засідка поліцаїв, встановлюється і сьогодні доволі просто по задньому плану.
— У фільмі видно, що пам’ятників на кладовищі стоїть набагато більше, ніж зараз, — розповідає Владислав Давидюк. — Я думаю, що той епізод, де у фільмі два поліцая знаходились в засаді і вели між собою розмову — це якраз наша церква позаду них.
Якщо про засідку і поліцаїв на цвинтарі сумнівів немає, то щодо внутрішніх зйомок у храмі думки розділилися.
— Зважаючи на висоту церковної споруди, яка показана з середини, на форму вікон, решіток, ліпнини (яка присутня в кадрі і якої в нас немає), думаю, що все-таки знімалось в іншому місці, можливо навіть в знімальному павільйоні, — поділився своїми висновками Вадим Паєвський.
— Я вважаю, що кадри, де староста бере гроші і заглядає у віконце та бачить, як партизани на конях заїжджають у двір церкви через дерев’яні ворота — це саме одне із бічних віконець цієї церкви, неподалік яких стоїть дерев’яне накриття, під якими якісь металеві предмети, що їх використовували замість дзвонів, — розповів Владислав Давидюк. — А щодо внутрішніх зйомок у храму — хай уманчани самі вирішать.
Події фільму «Орлятко» — художня версія і ідеологічно вивірений продукт радянського кінематографу, однак для багатьох уманців старшого віку він залишається кінофільмом дитинства.
