Два роки тому в Україні депутати Верховної Ради проголосували за медичну реформу, в грудні того ж 2017 року його підписав Президент. З січня 2018 в країні розпочали впровадження першого етапу реформи — нового механізму фінансування медичних закладів, що надають первинну медичну допомогу, з березня українці, а з ними й уманчани, отримали можливість вибрати собі і своїй родині сімейного лікаря.
Багато уманчан пішли простим шляхом і уклали декларації зі своїми дільничними терапевтами. Проте були й такі, хто цікавився роботою лікарів, збирав інформацію від знайомих і ЗМІ, щоб зробити правильний вибір для себе чи для всієї родини.
Щоб поговорити про роботу сімейних лікарів сьогодні, я звернулась до свого сімейного лікаря — Миколи Васильчука. У вівторок лікар приймає з восьмої до 13 години. До 11:30 тривав прийом за попереднім записом. Він погодився на зустріч, коли відбуватиметься прийом пацієнтів за «живою чергою», щоб не збивати з ритму прийом за записом.
Останньою пацієнткою цього дня була молода дівчина, яка досить швидко вийшла із кабінету лікаря ще й посміхаючись.
Микола Іванович необхідну кількість декларацій з пацієнтами набрав за пів року. Зазначає, що багато уманчан, які були на його дільниці, уклали з ним угоди:
— Якщо лікар тривалий час працює на одній дільниці, пацієнти його знають і поважають, а він знає своїх пацієнтів, то, звичайно, найкращий вибір для людей вибрати сімейним лікарем людину, яку вони знають десяток років, а то й більше.
Вирішив вчитися на лікаря, бо йому це подобається. На сьогодні має уже 25 років стажу. Одразу після закінчення навчання працював лікарем-терапевтом. А сімейним лікарем працює понад 15 років — пройшов навчання, шість місяців курсів спеціалізації і надає медичну допомогу як дорослим, так і дітям від одного року. Причиною для такого вибору називає світовий досвід і перспективний розвиток нашої держави.
— Розумію, що мій вибір був правильний. В усьому світі працюють сімейні лікарі, заключають договори з сім’ями — це або приватно практикуючі лікарі, або в державних закладах. Це світовий досвід, що зараз впроваджується в Україні, — каже Микола Васильчук.
Загалом сім’я Миколи Івановича — це родина медиків, оскільки дружина і діти також пов’язали свої життя із охороною здоров’я, кожен обрав свій напрямок: реанімацію, акушерство і гінекологію, офтальмологію.
Лікар стверджує, що бачить значно більше переваг від реформування первинної ланки медичної допомоги. Він називає одразу кілька плюсів проведених змін, що запроваджені в охороні здоров’я, зокрема у роботі сімейної медицини.
- Першим пунктом у його списку є те, що люди можуть самі обирати собі сімейного лікаря і змінити його, якщо їх щось не влаштовує:
— Люди мають змогу заключити декларацію з лікарем, якому довіряють своє здоров’я і цілими родинами реєструють декларації з лікарями. Більшість уманчан це вже зробили і працюють з цими лікарями. В цьому плані стало значне краще. Ми продовжуємо обслуговувати виклики, надаємо медичну допомогу людям, які по стану здоров’я не можуть добратися до медичного закладу. Оформляємо стаціонари вдома, тобто, якщо людям потрібно робити якісь маніпуляції, медична сестра вдома виконує цю роботу. Ми роздаємо людям номер мобільного телефону і вони можуть зателефонувати та отримати консультативну допомогу, якщо незрозуміло як вчинити в тій чи іншій ситуації, а рішення потрібно приймати терміново. Але, якщо ситуація складна чи незрозуміла, то радимо викликати швидку допомогу чи звернутись у заклад.
- Пункт номер два — це відсутність черг під кабінетами сімейних лікарів. Микола Васильчук розповідає, що графік роботи сімейних лікарів фіксований і не міняється вже другий рік. Є ранковий і вечірній прийом: 3,5 години відведено для прийому пацієнтів по запису і потім півтори для тих, хто не встиг записатись, але виникла нагальна потреба у консультації з лікарем. Проте люди все ж частіше записуються на прийом, бо це набагато зручніше:
— Як ви бачите, черг немає. Люди мають графік роботи лікаря, зв’язуються з ним по телефону — мають його мобільний і можуть консультуватися, в тому числі і у вечірній час. Також записуються на прийом в електронному режимі або через реєстратуру. І таким чином приходять на визначений час — це набагато зручніше, ніж сидіти годинами в черзі і гадати: попаду до лікаря чи ні. Люди можуть планувати свій візит до лікаря завчасно, навіть за кілька тижнів. Також графік змінився, в плані доступності, і лікарі приймають у дві зміни в суботу, а чергові лікарі приймають також і в неділю з 8-ї до 13:00.
Поки ми спілкуємось із Миколою Івановичем, до кабінету кілька разів заглядають лікарі і медичні сестри із сусідніх кабінетів — в закладі готувалися до атестаційної комісії, яка мала працювати 23 жовтня.
- Пункт номер три переваг — співпраця первинної і вторинної ланки медицини.
— Ми, у разі необхідності, направляємо до вузьких спеціалістів, які допомагають людям, якщо сімейний лікар сам не може впоратися. Частина людей ще не звикли до цього — приходять і кажуть: «дайте нам направлення», хоча в тому зовсім немає потреби і сімейний лікар в тій ситуації сам може впоратись. Фактично, своєю роботою ми в значній мірі розгружуємо вторинку. Ну, але якщо лікар не дуже обізнаний у супутніх патологіях, він може частіше направляти до вузьких спеціалістів.
- Ще одна перевага, на думку Миколи Васильчука, покращення матеріального стану закладу:
- Розповідає, що кращою стала і оплата праці лікарів після реформування. І проблем з оплатою праці немає.
— Оплата праці покращилась, тому що йде фінансування напряму з Національної агенції і розрахунок іде на кількість підписаних декларацій. І вже директор закладу визначає розмір заробітної плати в залежності від кількості підписаних декларацій і це є стимулом для кращої роботи лікаря.
Не оминає увагою Микола Іванович і деякі недоліки чи недопрацювання, які, на його думку, з часом можна виправити:
— Мені, як сімейному лікарю, не вистачає у кабінеті місця. Тому що обладнання дали, а розмістити його проблематично. Наприклад, є все необхідне для того, щоб визначити зір, але місця не вистачає нам. Є обладнання, яке потрібно розмістити і яке повинне займати певне місце, наприклад, ваги для зважування маленьких діток — їх розмістити край проблематично. Тому, є певна невідповідність території лікарського кабінету і я думаю, що наше керівництво попрацює над тим. Прикро, що в нашому закладі немає денного стаціонару, який передбачався і має у нас працювати. Якби він був, ми б надавали значно більше медичної допомоги і люди були б ще більше задоволені.
Кабінет і справді не надто великий. Навпроти дверей біля вікна столи лікаря і медичної сестри та стільці для пацієнтів, під правою стіною розташовані шафа, раковина і медичний столик, зліва — кушетка. Тож, вільного місця дійсно залишається не надто багато. Проте в кабінеті зроблений ремонт, вікно нове пластикове, а на підвіконні квітнуть різнокольорові фіалки.
Також дуже часто чути різні думки щодо 15-ти хвилин, які відведені на обстеження одного пацієнта — одні вважають, що це мало, інші переконують, що цілком достатньо. Микола Іванович зазначає, що все дуже індивідуально:
— На одного пацієнта більше часу йде, на іншого менше — ситуації є різні, але в середньому цього часу достатньо. Наприклад, первинний огляд пацієнта плюс оформлення медичної документації може більше часу зайняти, якщо звертається вторинний пацієнт або в стані одужання, або закрити лікарняний — менше часу потрібно.
За п’ять годин прийому Микола Васильчук має можливість надати лікарську допомогу, оглянути чи проконсультувати в середньому 20 пацієнтів, після того має ще роботу на дільниці.
— На обслуговування викликів сімейними лікарями відводиться в середньому дві-три години щодня, залежно від того, скільки викликів. Автомобілями нас забезпечують тільки на віддалені дільниці, на центральні — зазвичай ходимо пішки. Часом буває не так просто втрапити вчасно до пацієнтів у різні частини міста.
Після нашої розмови Микола Васильчук звільнив робоче місце для лікаря, який того дня працював у другу зміну, він кілька хвилин тому забіг до кабінету і залишив свої речі, а тепер повернувся і чекав можливості розпочати роботу.
Прийом Миколи Івановича закінчився, під кабінетом уже зібралась невеличка черга пенсіонерів, які чекали на початок прийому його напарником. А на самого Миколу Васильчука чатувала жіночка, якій я сказала, що у кабінеті вже нікого немає і вона може зайти, проте вона відповіла, що почекає, коли він вийде, бо їй лише спитати.
