Ірина Дениско — науковий співробітник відділу генетики, селекції та репродуктивної біології рослин Національного дендрологічного парку «Софіївка», кандидат біологічних наук. Вона змінила досить багато спеціальностей: працювала техніком-конструктором на «Мегомметрі», бібліотекарем та інспектором з кадрів в Уманській міській лікарні, інженером-конструктором на заводі Театрального обладнання, бібліотекарем у філії №4 Уманської централізованої системи бібліотек та сезонним екскурсоводом у «Софіївці», закінчила Уманський педагогічний інститут, нині університет, за фахом біологія. А історія з трояндами розпочалась ще у 2002-му із курсів екскурсоводів у дендропарку.
Ірина розповідає, що найбільше любить фіалки, проте уже 15 років вивчає, досліджує, вирощує і майже усе знає про троянди:
— Якогось разу ми вели екскурсію разом з директором Іваном Косенком, і він мене помітив. На той час в мене була готова монографія щодо лікарських рослин. І він сказав: «В понеділок ти виходиш на роботу в «Софіївку». Поставив мене працювати з трояндами, разом з Оленою Мороз, яка стала в «Софіївці» моєю мамою — навчила мене, що таке троянда, як з нею працювати.
Жінка зізнається, що про троянди може розповідати годинами, бо ж вони усі різні — за походженням, висотою, формою росту, кольором, розміром квітки, ароматом. Каже, що до кожної троянди можна підійти і про неї розповідати:
— У нас є троянди, діаметр квітки яких — 1,5 см, а є такі, що 15 см — це приблизно як людська долоня. Є зовсім мініатюрні, які не видно від землі, і є такі, довжина стебел яких 11,5 м. До кожної потрібен власний підхід, а тим більше, що сучасні садові троянди це — субтропічні рослини. І за наших умов в Україні і, зокрема, на території Уманщини треба дуже ретельно добирати умови і, відповідно, сорти, які будуть витримувати наші зими, літню спеку, хвороби. Ми навчаємося їх вирощувати, розмножувати, випробовуємо різні сорти. А тоді вже рекомендуємо якийсь до розмноження, ділимося нашими набутками з фермерами і сусідами з інших ботанічних установ. Ми шукаємо такі троянди, які б витримували наші умови. Для наших троянд не так страшна посуха, як зими з перепадами температур, бо ж ці квіти люблять сонце і тепло. І деякі такі сорти ми знаходимо.
Ірина Леонідівна розповідає, що трояндова колекція «Софіївки» — понад 650 сортів, зокрема у розарії зібрано близько 300. А модні нині троянди, у яких квіти схожі на шипшинові:
— Тут у нас лише пів гектара (площа розарію) і, звісно, всі сорти ми просто не можемо вмістити. Маємо тут усім відомі чайно-гібридні — це сучасна група троянд, вони з’явились в нашій історії лише в 1867 році. Це межа, яка відокремлює старовинні сорти від сучасних. І більше сучасні групи — флорібунда, в них квітки подібні до чайно-гібридних, але вони ростуть букетами — одна гілка і цілий букет у вашій вазі. Є також: мініатюрні, патіо, плеткі троянди. А взагалі у «Софіївці» сімнадцять садових груп троянд.
Також Ірина Дениско стверджує, що троянди не одне століття були добре знайомою квіткою для українців ще з часів Київської Русі:
— Якщо вірити літописам, то за тих часів використовували якісь гарні шипшини, бо на той час троянди з Греції чи Італії наших холодів не витримували. Згодом, коли розвивались панські маєтки, то, звісно, до них привозили цікаві і гарні рослини. І, якщо гарно пошукати, в архівах зберігаються такі відомості, що, наприклад, і в Потоцьких, і в Браницьких, в інших панських маєтках були троянди, але це були морозостійкі шипшини. Наприклад, шипшина Персидська — дуже гарна жовта троянда. А потім, чим більше розвивалися торговельні відносини, тим більше цікавих рослин потрапляло з Китаю, Малої Азії, Америки до Європи. Проводилось схрещування з уже місцевими шипшинами і щось таки потрапляло до панських маєтків. А що в пана є, те поступово проникає і до села. І так з’явились усім відомі троянди: Центіфолія (троянда столиста) — з яких бабусі варили варення; далекосхідна Роза Ругоза або зморшкувата — це найбагатша на вітамін С шипшина. А потім, якщо брати навіть дані Головного училища садівництва (нині Уманський НУС), у 1910-20 рр. тут вже вирощували чайні, чайно-гібридні троянди, а ті старі групи поступово виходили із вжитку. Тож дійсно — у ХVIIІ-ХІХ столітті троянди до сільських обійсть потрапляли.
— Ми шукаємо можливості використовувати троянди у міському середовищі, на вулицях, там, де їздять машини, де вихлопні гази і пил. Потрібні троянди, які могли б там рости, добре почуватись, не хворіти. Зараз є такі групи троянд — ґрунтопокривні, кущові або шраби, ми їх випробовуємо на вулиці Київській, вони себе вже гарно зарекомендували. І там переважно червоні і рожеві, але в мене є мрія — хочу вивести жовту і оранжеву троянди, які б добре почувались у таких умовах. Взагалі, жовті троянди на території Європи з’явились лише на початку ХІХ століття, але проблема в тому, що разом із жовтим кольором прийшли і хвороби. А тепер, щоб вирощувати троянди на вулицях, повертаються до старих сортів для схрещування і жовтого кольору уникають. Щоправда вже у Франції з’явились деякі жовті сорти, кілька сортів у Німеччині. Але хочеться мати наш сорт, український і сонячний.
Ірина Дениско — справжній науковець. На сьогодні вона має опублікованими чотири монографії та майже 80 наукових статей і тез, які написані на основі наукових досліджень по вирощуванню та догляду за трояндами. Зокрема, в одній з останніх статей вона розповідає, які троянди стійкі за наших умов і потребують не дуже багато догляду. Вона захистила кандидатську дисертацію, зараз працює над докторською.
— Моя кандидатська дисертація присвячена трояндам садової групи патіо — це невеличкі троянди, які можна в наших садибах використовувати, маленькі, гарненькі і зараз дуже популярні.
