Книгу «Пливе кача. Умань. 2022» презентували 6 грудня у День Збройних Сил України. На її сторінках — теплі спогади, щирі усмішки та сімейні фото, а загалом — історії життя 29 Героїв з Умані, які загинули захищаючи Україну.
Ініціаторами створення збірки стали співвласниця ВПЦ «Візаві» Лариса Абрамець та військовослужбовець Петро Паєвський. Їх бажання розповісти про наших Героїв підтримали колектив Видавничо-поліграфічного центру, зокрема Анастасія Гришакова, яка займалась версткою та дизайном. Журналістки Валентина Устинова, Ксенія Князева, Олена Самотока та Вікторія Коваль записали та розповіли історії про кожного захисника, ще кілька історій написали рідні наших Героїв. Також ідею підтримала голова ГО «Родина Героя» Оксана Слонська.
— На жаль, повернути загиблого сина чи чоловіка неможливо, але залишити про нього спогади — реально. Були сумніви, чи на часі такий проєкт. Але нашу ідею підтримав Петро Петрович Паєвський і ми з ним постійно радились. А далі до нашого проєкту долучилась дуже потрібна людина — Валентина Устинова — без неї ця ідея так би й залишилась ідеєю. Далі були консультації з Оксаною Слонською, яка нас теж підтримала й допомагала, — говорить про початок проєкту «Пливе кача. Умань. 2022» Лариса Абрамець.
— На жаль, ця книга не перша у нашій журналістській практиці, у 2018 році ми видали книгу «Слово про безсмертних» — це були розповіді про Героїв, які захищали нас з 2014 року. У 2023 році ми вирішили не мовчати. Лариса Миколаївна сказала, що хлопці, які віддали життя у 2022 році гідні, щоб про них пам’ятали. І ми вирішили взятись за цю справу. Першим пером-багнетом стала Ксенія Князева, вона написала найбільше історій. пропонували брати участь у нашій справі всім журналістам Умані, але погодились лише кілька людей — Вікторія Коваль, яка теж багато про кого розповіла, не відмовилась також Олена Самотока. Цією невеличкою групою ми працювали. Але наша справа була б нічим, якби не долучилась Анастасія Гришакова, яка є дизайнеркою і верстальницею книги та сайту «Пливе кача. Умань», — зазначає головна редакторка Валентина Устинова. — І, звісно, нашими співавторами були всі ви — без вашої відвертості, прихильності до тих, хто прийшов підняти ваш біль, ми б нічого не зробили.
Учасники проєкту "Пливе кача. Умань. 2022"
Робота над втіленням цієї ідеї у книгу тривала майже два роки. В цей час розказані мамами, дружинами, дітьми історії про наших земляків, які захищали Україну та нас з вами, команда проєкту викладала на сайті «Пливе кача. Умань», де їх могли прочитати усі охочі. А 6 грудня книгу пам’яті загиблих воїнів презентували рідним та землякам.
— Ця книга в певний період мого життя стала моїм смислом. Мій особистий біль переплітався з вашим болем. Ніколи не забуду, коли ми все не наважувалися розпочати цей проєкт, а потім Лариса Миколаївна сказала: «А давайте з’їздимо на кладовище до першого загиблого Максима Тацохи». Ми приїхали, підійшли, він так «дивився» на нас. Й правда, ми щось відчули і справа пішла. Дякую кожному з вас, хто віддавав свої емоції, бо хотілося, щоб це були не шаблонні розповіді, хотілося, щоб можна було прочитати кожне життя, як книгу й вони там були живі, — говорить авторка статей Оксана Князева.
— Ми вдячні вам, що ви погоджувалися з нами говорити, розповідали свої сімейні секрети, згадували про те, якими вони були вдома, які хобі мали, про що мріяли, яка у кожного була мета та мотивація, коли йшли захищати Україну. Це було не просто, бо ми у черговий раз змушували вас зворушувати ваші спогади, але я вдячна, тому що це потрібно зробити, щоб ми знали й пам’ятали, якими ці всі чоловіки були. Дякую вам, — додала авторка статей Вікторія Коваль.
— Коли ми працювали над книгою, у мене було бажання, щоб ці фотографії-спогади були як живі, тому що людське життя, на жаль, коротке. Але я знаю, що книги живуть довше, ніж люди. Тому в мене було бажання, щоб ця книга жила і доносила, які ці хлопці були, які переживання мали, мрії, бажання, якими були батьками, синами, братами, — говорить Анастасія Гришакова. — Я довго думала над титулкою, а потім зрозуміла, що там має бути. Хлопців, які загинули у 2022 році, ховали не так як зараз. Але, на жаль, майже щотижня по цій вулиці несуть нашого захисника-воїна і ми з дівчатами ми постійно виходимо з ними прощатися. Ця книга повинна бути в бібліотеках, щоб люди читали й пам’ятали, вони варті цього.
— Бути дотичною до створення такої книги — величезна відповідальність, тому що люди довірили нам найдорожче, що у них є на цей час — спогади і пам’ять про своїх близьких людей. Хотілося зробити цю книгу, щоб інші могли читати, згадувати та пам’ятати, — говорить Тетяна Жарко, представниця виробництва ВПЦ «Візаві».
Під час презентації збірки «Пливе кача. Умань. 2022» організатори коротко розповіли про усіх Героїв, історії яких написані в книзі, а їхні рідні отримали книгу на пам’ять.
— Хочу щиро подякувати як від себе особисто, так і від кожного з вас людям, які пройнялися цим болем, який прожили ми, пропустили через свої серця. Пам’ять про наших Героїв жива, поки живі ми, але, думаю, книга буде й тоді, коли нас не буде, ми передаватимемо книгу у своїх сім’ях. Щира вам вдячність, — звернулась до усіх Лариса Барилюк, дружина Героя Юрія Барилюка.
Ця щемка зустріч, що знову сколихнула безліч спогадів, стала причиною нових сліз. Хочеться, щоб збірку з історіями про наших захисників-Героїв, змогли прочитати якнайбільше земляків, щоб знати не лише імена чи впізнавати фото на алеї Героїв, а зрозуміти, які люди жили поряд з нами, зрозуміти їх і, можливо, більше шанувати їхній подвиг заради наших життів.
