Восени 2023 року вийшов друком «Гаррі Поттер: Чаклунський альманах», до ілюстрування якого доклала руку художниця з Умані Оля Музиченко. З січня цього року також можна придбати ілюстровану Олею книгу «Василина та трипільський слід», яку написала Марина Павленко. Також вона створювала малюнки для «Домовичок і купа проблем» та низки українських й іноземних видань, нині співпрацює із британським агентством «Pickled Ink».
Редакція УманьNews.City поспілкувалась із художницею Олею Музиченко, яка трішки розповіла про роботу ілюстратора, натхнення та творчі плани.
Оля Музиченко народилась і виросла в Умані, зараз живе в столиці і вже більше п’яти років працює ілюстраторкою. Художниця розповідає, що за цей час встигла проілюструвати приблизно 20 книжок. Зараз найчастіше вона створює ілюстрації для іноземних видань, а також намалювала кілька книжок письменниці Марині Павленко.
— Наприклад, британці, з якими я працюю, дуже часто дають мені чіткий бриф, що й де повинно бути намальовано, навіть скидають референси, тому в таких випадках я не можу проявити себе дуже творчо, можливість відступити від брифу дуже мінімальна. Тому, мабуть це найбільше подобається — створювати щось власне, — розповідає про свою роботу Оля.
Ілюстрації Олі Музиченко мають свій стиль та відрізняються промальовуванням великої кількості деталей. Її ілюстрації — це вже не просто доповнення до тексту письменника, а ще одна історія, яку можна довго розглядати. Говорить, що бажання створювати такі детальні малюнки з’явилось після того як побачила першу українську обкладинку Гаррі Поттера.
— Мій стиль доволі детальний і робота займає дуже багато часу. Для мене це дуже енергозатратна робота, але я розумію, що це залежить від особистих рис характеру, бо знаю людей, яким це робити не важко, вони набагато швидше входять в роботу, яким придумати і реалізувати все набагато легше, — говорить ілюстраторка. — Для мене найважче — зібратися, придумати ідею, і почати працювати, зробити перші кроки. А далі, коли вже пішла робота, коли все з’ясовано: що й де буде, то далі йде вже механічна робота, й 70% часу роботи над ілюстрацією можна паралельно дивитися фільм, слухати книжку. І завершувати інколи буває важко, бо в моєму стилі завершення буває тоді, коли ти вирішив, що це кінець, адже можна домальовувати й домальовувати безкінечно.
Оля розповідає, що в процесі створення ілюстрацій передивилась, чи радше переслухала, чимало фільмів і буває, що потім, дивлячись на якусь свою ілюстрацію, згадує фрази із фільмів чи книг. Ілюстрації асоціюються саме з тими творами, які були фоном для роботи.
«Я була дуже щасливою», — так Оля відповідає на питання про свої емоції, коли їй запропонували намалювати ілюстрації до книги Джоан Ролінг «Гаррі Поттер. Чаклунський альманах. Велике ілюстроване видання».
— Зараз всі ці емоції вже притупилися, а на той момент здавалося, наче я чогось досягла в цьому житті. Плюс, я ще підписувала контракт із компанією Джоан Ролінг і автоматично чомусь із «Warner Bros.» й це все виглядало як щось справді велике, вагоме. Наче це все було не даремно, — розповідає Оля. — Тому було складно почати роботу, особливо над першою ілюстрацією, за якою мене мали затвердити до проєкту, бо ще не було остаточного рішення, що я для них малюватиму. Я певною мірою проходила кастинг і це було напружено. Але мені здається, що зараз усе пройшло б значно легше, бо як показала наша співпраця, ми з цим видавництвом дуже гарно зійшлись по вайбу, порозумілись, мені дуже комфортно з ними. І це моя найприємніша комунікація з видавцями за час моєї роботи з британським агенством.
Художниця розповідає, що в дитинстві страшенно любила книги й фільми про Гаррі Поттера, а улюбленою героїнею була Герміона. Любила читати книги серії і навіть дуже пишалась, що українська обкладинка книжки набагато краща за російське видання. Оля зізнається, що це, власне, була перша прочитана книжка, яка її затягнула, а найбільше любила в дитинстві другу частину. Зараз, працюючи ілюстратором, вона завжди читає всі книги, які ілюструє, хоч і говорить, що, маючи гарне технічне завдання, можна навіть і не читати книжку, яку збираєшся ілюструвати.
— Офіційно достатньо технічного завдання для того, щоб проілюструвати книжку і ніхто мене не змушує читати ту книгу, яку я ілюструю. Але я завжди читаю, для мене це принципово. Але вже як виходить — якісь книги до початку роботи над ними, якісь вже після того, як вони вийдуть друком, — говорить про свою роботу Оля Музичекно. — Наприклад, я не мала багато часу для проєкту, який нещодавно здала — це була обкладинка для британської підліткової книжки, тому малювала по брифу. Коли мені обкладинку затвердили, і я мала тиждень на домальовування, вже тоді й прочитала книжку та домалювала зі знанням сюжету. Однак це лише на 5 відсотків вплинуло на те, що я домалювала, тобто прочитання книжки ніяк не змінило обкладинку.
В Україні «Гаррі Поттер. Чаклунський альманах. Велике ілюстроване видання» видало видавництво А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА. Оля Музиченко була присутня на презентації як одна із творців книги..
— Якщо чесн, це мені навіть набагато вагоміше, ніж те, що я видалась у видавництві, яке видало Гаррі Поттера, тому що А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА для мене просто альфа і омега книгостворення в Україні. Я ніколи й не мріяла потрапити до них, не вірила, що це можливо. Якось так склалось моє ілюстраторське життя в Україні, що я не думала, що туди потраплю. І це дивовижно, що так сталось, — говорить ілюстраторка.
У січні вже вийшла друком книжка Марини Павленко «Василина та трипільський слід», ілюстрації до якої також малювала Оля Музиченко. Оля розповідає, що від мами брифів до ілюстрацій не отримує і може творити свою ілюстрації.
— До книжки «Василина і трипільський слід» була розкладка, де яка має бути ілюстрація, проте брифів не було. А зазвичай все вирішую я, якось так склалось. Але потім я показую ілюстрації мамі й вона говорить: «Ой, все дуже гарно, дуже гарно! А можна ще тут змінити, тут змінити, а тут краще так…», — сміється Оля. — І я трішки стаю в позу, в якийсь момент кажу, що нічого міняти не буду, але потім звісно ж міняю, та через якийсь час й мама не помічає змін.
Оля Музиченко має ще одну творчу пристрасть — вона створює цікаві анімації, хоч зізнається, що зараз не вистачає часу для них:
— Я дуже люблю таке робити. Маю ще незавершену анімацію на три хвилини про київське метро, але є шанс, що я її не завершу. Для роботи над анімацією потрібно дуже багато часу, десь близько місяця, якщо робити все якісно.
Художниця зазначає, що будь-яку історію можна гарно проілюструвати, однак часто роботу ілюстратора псує якість друку чи паперу.
Оля Музиченко зізналась, що мріє колись створити власну книжку й можливо, коли матиме більше часу, здійснить цю мрію. А також, завдяки ілюструванню «Чаклунського альманаху» й видання його в видавництві А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, отримала від видавництва пропозицію подальшої співпраці.
