Про свій рідний Бахмут, його людей та трагедію, яку нині переживає кожен мешканець зруйнованого рашистами міста, читачам УманьNews.City розповіла в інтерв’ю Наталія Юріївна Дроздова.
Ось вже рік, як пані Наталія разом з чоловіком вимушено переїхали на Уманщину. Нині вже привезли до себе і батьків. Син Наталії Юріївни ─ рятувальник і зараз переведений на роботу до Дніпра.
Родина була вимушена виїхати з міста, після чергового прильоту просто в їхній будинок.
Пані Наталя народилася і все своє життя прожила в Бахмуті. Мама працювала медичною сестрою, тато ─ залізничником, а для доньки не було іншої професії, ніж вчительство. Тому вивчилася і працювала вчителькою молодших класів в першій українській школі (тоді ще Артемівська) № 10. Згодом стала завучем, опанувала фах вчителя української мови, працювала у відділі освіти, директоркою школи № 4, а потім в міськво, начальником міського відділу освіти.
Бахмут ─ європейське місто
Правильно говорити БахмУт: «БахмУт як хомУт» (для кращого запам’ятовування як правильно ставити наголос у назві міста). Цей наголос був затверджений сесією Бахмутської міської ради. До перейменування це було місто Артемівськ.
І більшість українців знають Артемівську сіль, Артемівське шампанське. Але крім цих підприємств були в місті і завод кольорових металів, машинобудівний завод та інші, великі сильні підприємства. Але бренди це таки дійсно, сіль і шампанське.
Разом з тим, в громаді працювало багато інвестиційних програм.
На одну гривню міського бюджету залучалося 5 гривень інвестиційних проектів.
Це було дуже здорово! У нас в громаді працювало багато соціальних програм, громадських ініціатив… Це було справжнє українське європейське місто, що динамічно розвивалося.
Люди ─ головний скарб Бахмута
Станом на 2022 рік населення Бахмута, разом з приєднаними селами було майже 80 тисяч мешканців. Приблизно, таке ж за площею і населенням як Умань.
Та й люди в Бахмуті, такі самі, як в Умані. Єдина різниця, що Бахмут ─ дуже багатонаціональне місто. На одній сходовій клітинці поряд жили татари, вірмени, росіяни, українці… І всі однаково трудолюбиві, щирі, дуже активні і небайдужі.
Бахмут - яскраве, цікаве, прогресивне, передове, квітуче українське місто. фото з Дня міста 11 вересня 2021 року.
«Обстріляні» з 2015 року
24 лютого (2022 р.), коли розпочалося повномасштабне вторгнення, міський голова Бахмута зібрав своїх заступників, депутатів, керівників галузей… це не було несподіванкою для мешканців Донеччини. З 2015 року росіяни регулярно тероризували населення міста обстрілами, ракетами, руйнували будівлі, вбивали людей.
Наталя пригадує, що 2015 року, коли вона працювала директоркою, потрапила під обстріл у школі. Тоді дивом вдалося врятуватися, заховавшись у стінну нішу, а дитина, учень 2 класу Єгор Молодецьких загинув.
... Він не добіг трішечки. Діти попадали і йому кричали «Єгор, падай!», як в школі навчали. А він хотів сховатися і не добіг там, ну, метр буквально, він не добіг до сховища. Діти, які попадали, отримали поранення, а хлопчик загинув. Це був 2015-й рік.
Тому, в 2022 всі вже розуміли ЩО буде. Тільки не думали, що аж так…
Школа № 4. На початку квітня вороги почали активно обстрілювати місто. Почалися обстріли будівель. Тоді першочерговим завданням Наталії, як керівника галузі було врятувати майно міської освіти.Фото: Скрін з відео дрона
... Спершу передали в лікарні весь запас продуктів зі шкіл і садочків. Потім своїми шкільними автобусами почали вивозити техніку: комп’ютери, інтерактивні дошки, телевізори… все що буквально перед війною прийшло за новими освітніми програмами в місто. Ноутбуки роздали вчителям, щоб вони могли працювати дистанційно, а все що могли вивезти ─ старалися вивезти подалі від лінії фронту.
Частина шкільних автобусів буда задіяна для евакуації населення, тому директори шкіл вивозили цінне майно чим і як могли. Обласний департамент освіти домовився, що частину майна прийняли в Дніпрі, частину директори шкіл «пристроїли» на зберігання де тільки могли, домовляючись самі.
Тепер розуміємо, що то було правильне рішення. Наразі в Бахмуті не лишилося практично жодної вцілілої будівлі школи чи дитячого садка.
Одна з ракет влучила у загальноосвітню школу №2, де до війни навчались 400 дітей.
... І зараз сльози котяться, коли бачиш, що вони зробили з містом… За програмою «Велике будівництво» ми в 2021 році зробили модернізацію 4 садочків. Такі красені були, що зовні, що зсередини..
В 2022 році діти тільки по пів-року встигли повчитися в капітально відремонтованих, відреставрованих школах… Я не кажу, скільки коштів туди було вкладено, скільки праці.
... Спочатку директори телефонували мало не щодня зі сльозами: чи ви бачили, нашу школу розбили.. садочок, школу… А потім воно все гірше і гірше… Та всіх сліз не виплакати.
Життя в телефоні
Зараз Наталя не випускає з рук телефон. Зізнається, і вдень і вночі моніторить новини про Бахмут. Наразі майже всі Бахмутські групи перетворилися на пошукові.
Люди шукають людей. Дуже багато загинули під завалами. Когось повивозили, є такі що зникли без вісті, втратили зв'язок. Тому постійно оновлюється інформація, вранці, вдень, вночі.
Уманщина
В Уманському районі Наталя з родиною опинилася не випадково. Їхали з-під обстрілів конкретно, до людей, яких знали, з якими товаришували.
У 2015 році, в школі, де Наталя була директоркою, проводили свято і благодійний ярмарок. Діти приготували надзвичайно багато випічки, смаколиків і пригощали один одного. Раптом побачили, що повз школу проходять українські військові і запросили їх на свято. Пригостили хлопців усім, що було ще й з собою надавали. Такий маленький епізод з життя прифронтового міста. Але історія мала продовження.
За місяць до неї прийшов військовий, назвався Петром Савовичем (нині вже покійний, П.С. Парфенюк, голова Юрківської сільської ради, Уманського району). Він розповів, що він з Уманщини, щойно повернувся з відпустки, але коли вдома розповів, як бахмутські діти щиро приймали і частували українських вояків, місцеві фермери вирішили зкооперуватися і запросити цих дітей в Умань на гостину.
Ось так група з 21 дитини та їхня директорка з Бахмуту приїхали на Уманщину. Діти відпочивали в Городецькому, де для них дійсно влаштували цікавий і активний, смачний відпочинок. А дорослі тим часом встановили професійні дружні стосунки. Потім ще були запрошення і їхали вже не до чужих, а до своїх добрих знайомих. Так по-дружньому, ласкаво українізували дітей з Донбасу. Більшість з них вперше тоді побували в центральній частині України.
2017 рік. Діти з Уманського району і Бахмута в літньому таборі в Городецькому.
... Тому коли почалося повномасштабне вторгнення, Оксана Анатоліївна Супрунець сама подзвонила до Наталії в Бахмут і сказала: «Наталка, приїжджайте, ми вам готові дати прихисток».
Спочатку Наталя сподівалася, що їхати не доведеться, що це не затягнеться надовго, що не буде такої гострої фази. Але, коли 19 травня ракета влетіла просто в її будинок… вирішили що треба їхати.
Так і виїхали. 25 травня 2022 року вже були в Берестівці.
Разом з іншими бахмутськими родинами вони проживають в місцевому дитячому садку. Дуже задоволені побутовими умовами і тим ставленням, яке відчувають на собі від мешканців Уманщини.
У кожної родини є своя кімната. Є дві душові кабіни, дві пральні машини, спільна кухня, електроплити. Є що готувати, є в чому приготувати, є де жити…значить, можна жити.
Щастить на добрих людей
… Умови тут просто шикарні для нас, для тих, хто втратив все і залишився ні з чим. Я дуже вдячна насамперед Паланській сільській громаді, керівництву, що вони дійсно прийняли нас як рідних.
... Руслан Анатолійович, Оксана Анатоліївна, Тетяна Юріївна, Тетяна Павлівна… я скільки буду жити, буду дякувати за все те, що для нас зробили і роблять…
Коли ми сюди приїхали, люди просто приносили нам продукти харчування, речі, просто приходили поговорити і поспівчувати. А це теж багато, це дуже багато.
Нам, мабуть, щастить на таких добрих людей.
Немає куди повертатися
Коли ми їхали сюди, ми казали, що це ненадовго. Ось скоро-скоро і ми повернемося. То восени, то зимою, то весною...
І от настала весна 2023-го року. Ми вже зрозуміли, що нам немає куди повертатися. Розбиті всі будинки. Випалено все. Наші всі квартири зруйновані – і наша, і сина і батьків. Домів немає, під'їздів немає. Їхати нікуди.
Бахмут. Травень 2023. Повертатися нікуди. Бої тривають.
... Там треба розміновувати і очищати кожен сантиметр землі. Там така щільність обстрілів…
Там екологічна катастрофа. Забруднена вода, земля і все інше. Мало того, що фосфор, але й дуже велика кількість загиблих і не похованих людей і тварин.
Тому перспектива, якщо вона і є, то дуже-дуже віддалена. Адже Бахмут не одне таке зруйноване місто. Луганська область майже вся така. Попасної майже немає, зруйнована Херсонщина, Запорізький край…
Тому перед нами доволі гостро стоїть питання що робити далі. І таке питання стоїть зараз перед 80 тисячами бахмутян. Перед кожним. Кожен задає одні і ті ж питання: що робити далі, де залишатися, де зупинятися, чи повертатися…
