11 січня, рішенням Уманської міської ради, підполковнику Сергію Побережцю присвоєно звання «Почесний громадянин Уманської міської територіальної громади».
Редакція УманьNews.City пропонує дізнатися більше про почесного земляка.
Вікіпедія повідомляє, що Сергій Петрович Побережець — український військовослужбовець, підполковник Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Герой України (2022).
Батько трьох дітей, 45-річний підполковник Сергій Побережець родом з Вінниччини. Командир одного з підрозділів зенітних ракетних військ Повітряного командування «Центр», який діє на стратегічному напрямі, віддав армії 27 років.
За одну добу 10 жовтня його розрахунок зумів знищити 10 повітряних цілей ворога, ─ повідомляє Повітряне командування «Центр».
14 жовтня, Указом Президента України №716/2022, за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, присвоєно звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» ПОБЕРЕЖЦЮ Сергію Петровичу.
Нагороду військовослужбовцю вручив Президент Володимир Зеленський.
Служба зв’язків з громадськістю Повітряне командування «Центр» задали підполковнику декілька запитань.
Що відчули найперше, коли дізналися про представлення до Золотої Зірки?
Це було справді неочікувано. Коли командир сказав, що я представлений до такої високої нагороди, то здивувався і спитав: чому саме я? Бо є хлопці, які збили набагато більше цілей за цю війну.
Я не вірив до самого кінця. Як зрештою і мої близькі. Дочка розказала про це подружці, яка живе поруч. Та все ніяк не могла повірити, що Герой України отак просто живе у сусідньому будинку.
Але насправді, ми всі дуже задоволені: і я, і дружина з дітьми, і батьки.
Звання Героя України Ви отримали фактично за одну бойову ніч?
Так. За добу 10-го жовтня нам вдалося приземлити 10-ть ворожих цілей. І це велика заслуга моїх хлопців, зенітної ракетної обслуги, яка спрацювала на «відмінно». Тому це також і їх нагорода. Дуже злагоджений і професійний колектив. Хоча, зізнаюся, ще на початку року дехто з хлопців планував залишити лави підрозділу зенітних ракетних військ, чи навіть Збройних Сил. Думку змінила повномасштабна агресія і розуміння, що її спинити можемо лише ми самі.
Сергій Побережець: за ці місяці ми відновили кілька зенітних ракетних комплексів. Фактично, зібрали їх з того, що було.
Навчилися правильно обирати оборонні позиції і визначати пріоритети. Один з яких – низькошвидкісні об’єкти на невеликих відстанях, які цілять у стратегічну чи військову інфраструктуру держави.
Яким був найважчий момент для Вас у цій війні?
Мабуть, 24 лютого. Тоді на нашу військову частину відбувся наліт рашистів. Я отримав наказ евакуювати особовий склад із казарм. Що і зробив невідкладно. І рівно за 5-ть хвилин прилетіли ракети. Якби ми не спрацювали на випередження, були б чималі жертви. Але нам вдалося вберегти людей і переламати цей емоційно складний момент.
Хто сьогодні стає до бойових чергувань разом з Вами? Це переважно контрактники, чи мобілізовані, які опанували новий фах?
Це військовослужбовці бойової обслуги, які кожен день сидять за цим штурвалом та індикаторами. Видивляються цілі. Хоча склад обслуги – це не лише контрактники. Вони складають основу, а мобілізовані їх ефективно доповнюють. Часто це люди, що служили у нас раніше, але не мали бойового досвіду.
Наприклад, наш офіцер-пуску, мобілізований лейтенант був в шоці, коли перший раз натискав кнопку запуску ракет на перехоплення. Але далі все пішло гаразд. Почав діяти, як хижак, який почув запах крові.
Що сьогодні заважає українським силам ППО збивати більшість повітряних цілей ворога? Які є потреби?
Дивіться, техніка, на якій ми працюємо – це розробка кінця 1970-х років. Я знайомий із сучасним озброєнням. Наприклад, комплексом IRIS-T. То у порівнянні – ми відстаємо років на 40… Там все просто до смішного. Навіть система пуску ракети вираховує вірогідність знищення повітряної цілі. Ми поки «виїжджаємо» на професіоналізмі обслуги.
Техніка стара, ламається. Звісно, є у нас фахівці, які її оперативно ремонтують. Докладає зусилля і управління бригади, щоб якнайшвидше техніка ставала до строю. Але, в першу чергу, це заслуга моїх інженерів. Вони роблять дива з металобрухту.
Тому, як не крути, нам потрібні новітні технології, нові протиповітряні і протиракетні комплекси. Практика показує, що офіцери Повітряних Сил здатні опанувати комплекси на кшталт IRIS-T за пару місяців. Це техніка 2014 року, а наші хлопці вже успішно виконують на ній бойові завдання.
Це як Запорожець і Мерседес. Нічого і порівнювати…
Чи змінили, на вашу думку, хід війни іранські дрони-камікадзе?
На початку, - так. Ми знайомилися з їх ТТХ ще до початку застосування в Україні. З відкритих джерел. Далі почали вивчати маршрути руху ворожих літунів, наші помилки. Сьогодні вже добре знаємо цю техніку. Маємо всі можливості, щоб захоплювати її і збивати.
Самі українці зараз дуже вболівають за Збройні Сили і, зокрема, війська ППО. Тому часто, з добрих переконань, викладають у соцмережі різні відео роботи ППО. Чому цього не варто робити?
Агресор щодня тероризує і залякує нашу країну. Що би Ви побажали простим українцям, які сьогодні десь сумніваються, десь бояться? Чим надихнути?
Я постійно перебуваю у полях і спілкуюся з людьми. Бачив, як після здійснення пусків наших зенітних ракетних підрозділів до них приходили прості люди і дякували за врятовані життя, за безпеку. Вони щиро висловлювали віру в ЗСУ.
Я теж вірю у свої сили, власного колективу і Збройних Сил України загалом. Це ознака єдності нашого народу. Від перших днів нападу, коли вони почали самоорганізовувати блок-пости, тероборону, харчування, і по сьогодні, коли народ підтримує військо. Навіть віддаючи останнє. Тому я переконаний: за таких умов Перемога буде за нами!
